7 квітня відзначається свято Благовіщення Пресвятої Володарки нашої Богородиці й Пріснодіви Марії. В основі цього свята лежить євангельське сказання про те, як Архангел Гавриїл приніс Діві Марії благу вість (добру, радісну звістку), що вона в недалекому майбутньому народить Сина Божого – Ісуса Христа.
Благовіщення – одне з найбільших весняних свят, а тому цього дня було великим гріхом братися до роботи. У народі казали, що «на Благовіщення навіть птах не в’є гнізда», «зозуля тому й несе яйця в чуже гніздо, що колись робила кубло в цей день». Літні люди вірили, що тварини, народжені на Благовіщення, погано ростимуть, оскільки «від благовісного теляти добра не ждати», а «знесене яйце обов’язково буде бовтливе».
Бог благословляє в цей день рослини і все починає рости. Зацвітають перші весняні квіти: проліски, первоцвіт, ряст, сон-трава... Хто знайде в цей день ряст, має його зірвати, кинути під ноги й промовити: «Топчу, топчу ряст, дай, Боже, діждати і на той рік топтати!» Звідси й вислови: «топтати ряст» – значить жити, «не топтати» – значить померти. «Мабуть, йому вже рясту не топтати», – казали про кволу, хвору людину, яка має скоро померти.
Те саме казали і про сон-траву: «Дай, Боже, діждати, сон-траву топтати!»
Якщо на Благовіщення, йдучи по воду, дівчина знаходила квітку первоцвіту, то це був знак, що влітку вона вийде заміж.
На Поділлі вважали, що пролісок – символ надії, щастя, молодої краси. Хто знайде пролісок на Благовіщення й зірве його, має покласти за пазуху. На Великдень, коли заспівають «Христос Воскрес!», треба вийняти квітку з пазухи й покласти під іконами на щастя. У деяких місцевостях вважали, що хто хоче бути красивим, має на Благовіщення рано-вранці налити в миску холодної води, покласти туди пролісок і вмитися.
Якщо до Благовіщення весну тільки виглядали й закликали, то з цього дня вона отримувала всі права господині.
Тому дівчата водили після обіду біля церкви перший весняний хоровод.
