У народі було відомо понад 1 000 видів рослин. Багатьом із них люди дали оригінальні назви, що відображали особливості, їм притаманні. Селянство було добре обізнане з вегетаційним циклом багатьох рослин, їхніми якостями, міцністю тієї чи іншої деревини.
Дуб шанували за довголіття, міцність, вологостійкість. Його деревину використовували для будівництва, на клепки бондарських виробів, для осей до возів тощо. Дубова кора вважалася найкращою для вичинки шкір, а також для лікування шлункових захворювань.
Березу любили головним чином за красу, хоча й деревину використовували – у будівництві та столярстві. Пеньки та кору берези, з яких гнали дьоготь, а також бруньки та листя застосовували в народній медицині. Березовий сік, що збирали навесні, був одним із найпопулярніших напоїв.
Тополями, особливо білими, обсаджували шляхи, садиби. Рівна та м’яка деревина тополі йшла для виготовлення човнів, жлукту, дуплянок. Із тополі одержували жовту фарбу, кора використовувалася під час вичинки шкір.
Верба – невибагливе дерево – добре зносить вологу, тому за розташуванням вербових дерев селяни визначали підземні джерела і місця, де вода знаходиться ближче до поверхні. Деревину верби використовували в будівництві, для виготовлення деяких побутових речей. У народі знали лікувальні (протизастудні) якості вербової кори, особливо верболозу.
Калину цінували і як декоративну, і як лікувальну рослину (ягоди її вживають як протизастудний засіб, колись із ними пекли пироги). Калина була символом дівоцтва, цнотливості й використовувалася у весільних обрядах.
Невибагливий терен, плоди якого йшли у їжу, був особливо популярним у степових районах як корисна й необхідна в житті рослина.
Українці здавна були добрими травниками. Особливо любили в народі барвінок, рожу, троянду, мальву, катран, чебрець, материнку, волошки, м’яту, деревій, любисток. Майже в кожному селі були люди, які займалися заготівлею трав і були обізнані щодо часу їх цвітіння й дозрівання, лікувальних властивостей. З багатьох дикоростучих рослин українці одержували різноманітні барвники. У народі добре знали отруйні рослини – дурман, блекоту, чемерицю – та уникали їх використання.
