День Святого Олексія – «чоловіка Божого» – припадає на 30 березня. Залишивши замолоду батьківський дім, святий Олексій став проповідником і праведником, живучи, як жебрак, на паперті. У народі це свято називають ще Теплим Олексою.
Цього свята чекали з особливим нетерпінням. Хлібороби зранку, вбравшись у святковий одяг, вітали один одного з весною та теплом. Хоч особливих релігійних обмежень не було, більшість селян остерігалася працювати – «аби не розгнівати весну». Виняток був лише для пасічників. Вони пам’ятали давнє прислів’я: «На Теплого Олексу діставай вулики». Кожен пасічник – хоч би якою була весна, ранньою чи пізньою, – вважав за обов’язок неодмінно винести з омшаників вулики. Робилося це з численними молитвами і замовляннями.
Свято Олекси відзначали й рибалки. Рано-вранці вони йшли до річки і спостерігали, бо ж «На Теплого Олекси щука розбиває хвостом кригу». За повір’ям, риби-хижаки у цей час досить кволі, їх можна впіймати голіруч. Але «хто це зробить – тому весь рік не бачити улову», бо «хто не почитає святого Олексія, чоловіка Божого, тому риба на руку не піде».
Шанували Теплого Олексу й мисливці. Вони вважали, що цього дня ведмеді залишають своє лігво та йдуть шукати поживи. У деяких місцевостях була поширена думка, що цього дня лисиці переселяються зі старих нір у нові.
За повір’ям, вівсянка починала співати саме в день Теплого Олекси. Також цього дня ворожили. Тепла сонячна погода обіцяла врожай, достаток і мед. Якщо ранок ясний, то бджолині рої з вуликів будуть виходити ранками, а як вечір ясний, рої будуть виходити вечорами. Для того щоб вродила ярова пшениця, треба було, вийшовши з церкви, йти до комори та вибирати найкращі зерна для посіву.
