Борис Дмитрович Грінченко народився 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині (нині Сумська область) у небагатій дворянській родині.
Протягом 1874-1879 рр. навчався в Харківському реальному училищі, однак із п'ятого класу його виключили й ув'язнили через зв'язки з підпільною народницькою організацією. Після двомісячного ув'язнення Борис Грінченко працював дрібним канцеляристом Харківської казенної палати.
Склавши при Харківському університеті екстерном іспити на народного вчителя, у 1881-1894 рр. він працював за фахом на Харківщині, Сумщині, Катеринославщині.
Дебютував Грінченко як поет 1881 р. в галицькому часописі «Світ» за сприяння Івана Франка. За життя він видав шість збірок, найпопулярніші з них – «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Хвилини» (1903). Більшість віршів поета є програмними народницькими творами, що мають глибоке суспільне звучання. У романтичному ключі змальовую Борис Грінченко своїх героїв у ліро-епічних творах – баладах («Смерть отамана», «Біла бранка») і поемах («Христя», «Галіма», «Лесь, преславний гайдамака»). Грінченко залишив нам у спадок також чудові поетичні переклади Ф. Пиллера, Г. Гауптмана, М. Мстерлінга. Г. Ібсена, И. В. Ґете, Г. Гейне, В. Гюго, Д. Дефо, О. Пушкіна.
Життя української інтелігенції – тема повістей «Сонячний промінь» (1890) і «На розпутті» (1891). У них письменник зосередив увагу на стосунках інтелігенції із селянами.
Серед творів великої прози особливе місце посідає дилогія, що складається з повістей «Серед темної ночі» (1900) і «Під тихими вербами» (1901).
Борис Грінченко писав твори для дітей і про дітей, позначені гуманізмом і глибоким проникненням у світ дитячої психології. З-поміж них найпопулярніші оповідання: «Сама, зовсім сама», «Олеся», «Украла», «Дзвоник». «Сестриця Галя», «Каторжна» та ін.
Борис Грінченко відомий також і як видатний мовознавець: він Упорядкував чотиритомний «Словарь української мови», що побачив світу 1907-1909 рр.
Помер Борис Грінченко 6 травня 1910 р. під час лікування в Італії. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.
Відомі про митця...
✎ Борис Грінченко належав до неспокійних, «вихруватих» натуг котрі кидаються на всі боки, заповняють прогалини, латають, піднімають повалене, валять те, що поставлене не до ладу, будують нове, шукають способів підняти до роботи більше рук.
Іван Франко
✎ Титан праці – стосовно нього це не гучний епітет, а об'єктивна констатація. Грінченко умів поєднувати у своїй особі художника й політика, людину тонких естетичних почуттів і громадсько-культурного діяча, якого раз по раз оплонила невідкладна для нації практична робота. Кращі здобутки великої праці Грінченка – невід'ємна частина духовного світу українського народу.
Анатолій Погрібий
✎ Не бійтесь заглядати у словник:
Це шинний яр, а не сумне провалля:
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля...
Максим Рильський
