В умовах всевладдя і сваволі шляхти, переслідувань православ’я й загального покріпачення на Правобережжі, яке перебувало під владою Речі Посполитої, ватажки народних повстань – а найчастіше ними ставали вихідці з козацтва – користувалися співчуттям і підтримкою українських селян і духівництва. Протягом майже всього 18 століття дії бунтівників-гайдамаків призводили до великих народних повстань, найбільшим і найкривавішим з яких стало повстання 1768 року – воно увійшло до історії під назвою «Коліївщина». Очолили це повстання Максим Залізняк і сотник надвірної охорони Іван Гонта. Саме трагічним подіям цього часу присвячена поема Тараса Шевченко «Гайдамаки».
Ім’я козацького ватажка Максима Залізняка стало символом стихійного народного опору національному й релігійному гніту. Він народився в козацькій родині в селі біля Чигирина. Батько його рано помер, і вже в 13 років Максим подався шукати долі на Запорозьку Січ, де був приписаний до Тимошівського куреня. Довелось йому спробувати й «чорної» роботи – кілька років він заробляв на життя на дніпровських рибних промислах і наймитом в Очакові. В 1767 році Максим Залізняк став послушником Онуфріївського, а потім Мотронинського монастиря поблизу Чигирина. Чому козак раптом вирішив поховати себе в обителі – й досі невідомо. Але ігумен Мотронинського монастиря отець Мельхиседек Значко-Яворський був відомий на все Правобережжя своїми запальними проповідями, у яких закликав до повстання проти релігійного гноблення й утисків.
Далі починаються загадкові події. На початку 1768 року до скромного послушника з'явився козачий отаман Йосип Шелест із листом від запорозького кошового отамана, у якому той нібито закликав до повстання проти Польщі. Незабаром Шелест був підло вбитий, а згаданий лист зник. Проте вже у квітні Залізняк зібрав у Холодному Яру – містечку неподалік від Мотронинської обителі – загін козаків і селян кількістю близько тисячі. Повстанці проголосили колишнього послушника отаманом, хоча сам він величав себе полковником Низового Війська Запорозького.Причина перших успіхів загонів Залізняка була все та ж: жорстокий гніт польської влади й, чималою мірою, провокації російської влади, яка поширювала серед населення Правобережжя чутки, що нібито імператриця Катерина II дала отаманові повстанців і його прихильникам якусь «золоту грамоту», що дозволяє безкарно винищувати поляків, євреїв та українців, що прийняли унію. Тому можливо, що й поява отамана Шелеста була такого ж роду провокацією. Місцеве духівництво одностайно підтримало повстання проти насильницького «ополячення».
Масштаби повстанського руху почали турбувати російський уряд, який дивився крізь пальці на дії Залізняка тільки доти, поки він не зачіпав його інтересів. Коли основні сили поляків були розгромлені або виснажені, Росія миттєво надала польській армії допомогу в придушенні повстання.
27 червня 1768 року російські війська оточили табір гайдамаків, які не були готові до опору, уважаючи прибульців своїми союзниками. Максим Залізняк, що вважався підданим Росії, був схоплений і заточений у Києво-Печерській фортеці. Більшість повстанців разом із сотником Гонтою були передані полякам і страчені. Залізняка били батогом, затаврували розпеченим залізом, вирвали ніздрі й присудили до вічної каторги в Нерчинських рудниках.
Цікаво...
У другій половині травня загін Максима Залізняка, кількість якого зростала з кожним днем, виступив із Холодного Яру й протягом трьох тижнів при повній підтримці місцевого селянства захопив Жаботин, Смічу, Богуслав, Канів, Черкаси, Корсунь, Лебедин та інші міста Придніпров’я. При цьому гайдамаки вкрай жорстоко розправлялися з польським і єврейським населенням. У червні повстанці взяли в облогу добре укріплену Умань і протягом кічькох годин захопили місто, тому що сотник Іван Гонта, відповідальний за оборону міста, перейшов на їхній бік. Тут також була учинена кривава розправа. Повстанська рада проголосила Залізняка гетьманом і князем Смічянським, а сам він заявив про відновлення Гетьманщини. Згодом повстанський рух охопив Київщину, Волинь, Галичину, Полісся й Брацлавщину, а число війська самопроголошеного гетьмана зросло до тридцяти тисяч. На землях, звільнених від польського панування, почало відроджуватися козацьке самоврядування.
