Корсунський міщанин Іван Никифоровнч Золотаренко, брат також знаного вояка Василя Золотаренка, з 1652 року займав посаду корсунського та ніжинського полковника. Через шлюб сестри Ганни, яка стала дружиною Богдана Хмельницького, полковник породичався із «батьком Хмелем» і був залучений до найвидатніших військових і політичних подій того часу.
Ще в серпні-жовтні 1651 року Іван Золотаренко брав участь у переговорах українського посольства з московським урядом. У травні 1654 року Богдан Хмельницький призначив Івана сіверським наказним гетьманом. Тоді Золотаренкові на чолі двадцятитисячної армії довелося протистояти польсько-литовським військам у північно-українських та білоруських землях. Улітку того ж року козаки наказного гетьмана вибили чужинців із Гомеля, Черчеська, Нового Бихова й примусили об®днану польсько-литовську армію відмовитись від наступу на Могильов. А влітку 1655 року січовики Золотаренка разом із московськими полками зайняли Мінськ і столицю Великого князівства Литовського Вільно.
На білоруських землях, визволених з-під польської влади, Іван Золотаренко став запроваджувати козацький устрій; місцеве населення гетьмана підтримувало, однак московське командування від дій «нахабного козака» у захваті не було. Щоправда, нічого вдіяти із запорозьким ватажком царський уряд на той час не міг. У серпні-вересні 1655 року військо Золотаренка перейшло Німан і здобуло Ліду, Новогрудок та Несвіж.
Цей похід виявився для наказного гетьмана останнім: під час одного з боїв під Старим Биховом він загинув і був похований січовим товариством у Корсуні.
