• Віра в існування Вищої сили, яка стоїть над людьми, богами і духами. Її називали Небом (Тянь), або Верховним Володарем (Шанді).
• Світ і людей створили боги та духи. Вони дарували людям знання і надавали своє заступництво, інколи навіть усупереч волі Верховного Володаря.
• Із виникненням держави влада царя, а потім – імператора, стала обожнюваною. Правитель вважався «Сином Неба», представником Верховного Володаря на землі. Свою державу китайці називали «Піднебесною імперією», а себе – «мешканцями Піднебесної».
• Китайці вірили, що всі природні явища та стихійні лиха відбуваються за волею богів і духів. Вони вважали, що існують боги сонця, місяця, дощу, вітру, землі та води. У кожної гори, річки, джерела є свої духи. Усім їм необхідно поклонятися і приносити жертви.
• Існував розвинений культ предків. Китайці вірили, що душі померлих залишаються жити серед людей і можуть втручатися в їхні справи: допомагати, захищати від злих духів тощо. їм також приносили жертви та просили їх про допомогу.
• Одним із головних принципів вірувань стародавніх китайців був поділ усього існуючого на дві першооснови – інь і янь. Інь уособлював жіночу першооснову, був пов’язаний із Місяцем, усім темним, похмурим і слабким. Янь пов’язувався з чоловічою основою, з усім світлим, яскравим, твердим і сильним. Інь вважався негативною силою, а Янь – позитивною. Вони були взаємопов’язані й гармонійно взаємодіяли.
