Упир – злий дух; покійник, що виходить з могили, аби висмоктувати з людей кров. Він міг з’являтися у різній подобі (собаки, кота, двох хлопчиків), ходити пішки або їздити на коні. Упир мав дві душі, по смерті одна душа покидала тіло, а друга залишалася. Вважалося, що упирі бувають родимі та роблені. Перші народжувалися із хвостиком. Робленим упирем ставала людина, на яку було навіяно дух нечистої сили. Упирями ставали частіше нечисті покійники, самовбивці, померлі неприродною смертю, чаклуни. До худоби упирі сили не мали, тільки до людей. Могли сідати людям на плечі й переслідувати їх аж до хатнього порога, а самого порога вони боялися.
Розпізнати упиря можна було по шести пальцях на руках і ногах, а після смерті – по напрочуд свіжому яскраво-червоному обличчю. Упирі по смерті не гниють, а коли упир умирає, то довго мучиться: кілька днів то лежить уже зовсім мертвий, то знову лупає очима, розкриває рота, дихає і знову завмирає.
Було розповсюджене повір’я, що крім мертвого упиря в кожному селі був і живий, який захищав громаду від мертвого. Упирі дуже бояться співу півня і, щойно він заспіває, чимдуж тікають на кладовище в домовину. Щоб знешкодити упиря, у його могилу кидали жменю маку, закопували осикового кілка, а подекуди й пробивали ним потилицю покійника. Коли упир і далі не переставав ходити, то його викопували й спалювали.
