У Причорноморські степи скіфи примандрували зі степових районів Передкавказзя. Як і кімерійці, вони були кочовиками, основу господарства яких становило конярство. Так само мали скіфи неабиякий досвід походів у країни Західної Азії. Проте, наразившись на вперту відсіч, мусили змінити напрямок походів за здобиччю.
Як і кімерійці, скіфи були іранськомовними. Тож, підкоривши кімерійські племена, швидко стали з ними одним народом. Оскільки скіфи були кочовиками, вони залишили після себе поселень. Єдиними пам’ятками їхнього життя є могили-кургани. Могили заможних скіфів було облаштовано як підземні житла. У глибоких ямах з дерева споруджено кілька приміщень. Небіжчика клали туди, вбраного в найошатніший одяг, що мав його за життя, у коштовних прикрасах і зі зброєю, поряд ставили посуд з їжею та напоями. Поряд із господарем був і його бойовий кінь у спорядженні, раби. Зверху підземне житло перекривали дошками й насипали над ним курган. Що шанованішим був небіжчик, то вищий курган насипали над його могилою. Бідніших скіфів ховали без особливих почестей у звичайних ямах.
У цього народу була розвинена матеріальна культура. Ювелірні вироби скіфів виконані в так званому «звіриному стилі». Це доводять археологічні знахідки предметів розкоші (золотих чаш, браслетів, ваз) у так званих царських курганах поблизу Нікополя, Керчі, Запоріжжя.
«Кожен з них – кінний лучник» у – писав про скіфів давньогрецький історик Геродот. Розкопуючи скіфські поховання, археологи найбільше знаходять залишків зброї. Це й не дивно. Адже дві справи скіфи вважали благородними – догляд за худобою та війну. Скіфські воїни мали у своєму спорядженні мечі двох різновидів – короткі (для ударів колінням) та довгі, якими рубали. Скіфи вірили в надприродну силу мечів і використовували їх у магічних ритуалах. Вважають, що скіфи винайшли складний далекобійний лук, стрілу з якого вправний воїн міг послати на відстань понад 500 м.
Свою вояцьку вправність скіфи виявили в багатьох походах. Проте слави непереможних зажили після війни проти персів. «Раніше, ніж коли ми того зажадаємо, битися ми не будемо», – так відповіли скіфи перському царю Дарію І, який, прагнучи їх підкорити, привів у Причорноморські степи величезне військо. Та це військо не здолало скіфів.
