Кімерійці – іранськомовний народ, який примандрував з Нижнього Поволжя в Причорноморські степи в 9 ст. до н. е. й панував тут упродовж двох століть. Це перший народ на наших землях, назва якого нам відома. Найдавніша згадка про кімерійців міститься в славнозвісній "Одіссеї" Гомера, а найдокладніша — у праці "батька історії" Геродота. Гомер називав кімерійців "дивними доярами кобилиць і молокоїдами". Багаті на подробиці їхнього життя свідчення ассирійців та вавилонян.
Усі писемні згадки про кімерійців пов’язані з їхніми воєнними походами.
Наприкінці 8 – на початку 7 ст. до н. е. кімерійські загони йдуть війною на держави Закавказзя та Малої Азії, здійснюють походи проти могутньої Ассирії. Незабаром джерела засвідчують перебування кімерійців на ассирійській службі. Військо кімерійців складалося з рухливих загонів вершників. Основною їхньою зброєю був далекобійний лук. У ближньому бою вони застосовували залізні мечі завдовжки понад метр. Саме кімерійці були першими, хто з мешканців українського Степу навчився виробляти залізо. Ось чому з ними пов’язано початок залізного віку на наших степових теренах.
Кімерійці були першим кочовим народом на українських землях. Вони не будували постійних жител, а мандрували степом верхи на конях або в кибитках, запряжених волами. Основою їхнього господарства було конярство.
Хоч якими непереможними воїнами здавалися кімерійці, від другої половини 7 ст. до н. е. вони були підкорені племенами скіфів.
