• світські особи, що отримували єпископські посади, були здебільшого одруженими і зберігали цей стан надалі;
• деморалізація митрополитів і єпископів, які в гонитві за «столицями і хлібами духовними» фактично зраджували свою церкву і народ. Жоден із митрополитів, що перебували на митрополичому престолі в другій половині XVI ст., не обирався соборно – усіх призначав польський король;
• відсутність високої освіти серед духовних осіб;
• патрони іноді протягом років залишали парафії без настоятеля, щоб самим отримувати весь прибуток із церковних маєтків;
• боротьба за єпархії іноді завершувалася тим, що єпископський замок брали приступом із застосуванням гармат і кількох тисяч озброєних людей єпископа-претендента;
• на парафіяльне духівництво єпископи накладали великі податі й, щоб зібрати їх, замикали церкви;
• православні святині приходили в запустіння і тривалий час залишалися без богослужінь; грабувалося і нищилося церковне майно;
• утручання світських осіб і державних інституцій у діяльність церковних судів: патрони й уповноважені ними особи судили священиків, утручалися у справи церковних шлюбів.
