Епоха палацових переворотів – назва, яка використовується дослідниками стосовно періоду в історії Російської імперії від смерті Петра І в 1725 р. до сходження на престол Катерини II в 1762 р. У цей період монархів змінювали шляхом переворотів, які здійснювали дворянські угруповання за підтримки гвардійських полків.
Катерина І (дружина Петра І) (1725-1727 рр.) – Князь О. Меншиков вишикував під вікнами палацу гвардійські полки і таким чином домігся проголошення дружини померлого Петра І самодержавною імператрицею.
Петро II (онук Петра І) (1727-1730 рр.) – Князь О. Меншиков умовив Катерину І підписати заповіт на користь Петра, де також зазначалося, що він повинен одружитися з донькою Меншикова Марією.
Анна Іванівна (племінниця Петра І, донька царя Івана V Олексійовича, брата Петра) (1730-1740 рр.) – В умовах династичної кризи після смерті Петра II була запрошена на російський престол членами Верховної таємної ради.
Іван VI Антонович (правнук Івана V Олексійовича) (1740-1741 рр.) – Був кількамісячним немовлям, коли бездітна Анна Іванівна проголосила його своїм спадкоємцем, а регентом при ньому – герцога Ернста Бірона.
Єлизавета Петрівна (донька Петра І) (1741-1761 рр.) – Здійснила державний переворот за допомогою роти гренадерів Преображенського полку, захопивши Зимовий палац і проголосивши себе імператрицею.
Петро III (онук Петра І) (1761-1762 рр.) – Отримав владу після смерті Єлизавети Петрівни, якого вона оголосила своїм наступником ще на початку правління.
Катерина II (німецька принцеса, дружина Петра III) (1762-1796) – Позбавила влади свого чоловіка, спираючись на підтримку гвардійських полків і придворної знаті, не задоволеної діями Петра III.
