Колективізація в СРСР

Колективізація – створення колективних селянських господарств, що на практиці призвело до відчуження селян від власності на землю і від результатів своєї праці. Вона проводилася з метою збільшення товарності сільського господарства, ліквідації приватної власності, установлення контролю над селянством, а також як джерело індустріалізації.

Етапи колективізації в СРСР

• 1919 р. – перша спроба створення великих державних господарств не мала успіху. У праці «Про кооперацію» В. Ленін говорив про необхідність створення різних видів кооперативів, про надання селянам техніки, яка зробить їх прихильниками колективного ведення господарства, дотримуючись при цьому принципу добровільності при створенні великих господарств;
• 1927р. – ХV з’їзд ВКП (б) поставив питання про «поступовий перехід до колективного обробітку землі на основі нової техніки». Форми, способи, строки створення колективних господарств на з’їзді не обговорювалися. Планове завдання першої п’ятирічки передбачало до 1933 р. залучити до кооперативів 85 % господарств, у тому числі 18– 20 % – у колгоспи. Але криза хлібозаготівлі 1927– 1928 рр. була розв’язана насильницькими методами: влітку 1929 р. було офіційно оголошено про суцільну колективізацію у деяких районах країни;
• 7 листопада 1929 р. – у газеті «Правда» було надруковано статтю Й. Сталіна, у якій 1929 р. був названий «роком великого перелому» – перелому «у розвитку нашого землеробства від дрібного і відсталого індивідуального господарства до великого і передового колективного землеробства». Й. Сталін стверджував, що в колгоспи вже пішли селяни- середняки (насправді колгоспи на той час об’єднували 6–7 % селянських господарств);
• 27 грудня 1929 р. – на конференції аграрників-марксистів Й. Сталін оголосив: «Ми перейшли останнім часом від політики обмеження експлуататорських тенденцій куркульства до політики ліквідації куркульства як класу»;
• 5 січня 1930 р. – прийняття постанови «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву», яка визначала строки проведення в країні суцільної колективізації. Північний Кавказ, Нижня і Середня Волга повинні були завершити колективізацію восени 1930 – навесні 1931 р., решта зернових районів – восени 1931 – навесні 1932 р. На місцях державні директиви активно виконувалися, що викликало швидке зростання кількості колгоспів і не менш стрімке зростання невдоволення селян. Протести селян нерідко виливалися у відкриті протести: загалом було зареєстровано близько 2 тис. збройних виступів;
• 2 березня 1930 р. – опублікування статті Й. Сталіна «Запаморочення від успіху», у якій він засудив «перегиби» в колгоспному будівництві та усю вину за них поклав на місцеве керівництво. Політика стосовно селян по суті залишилась попередньою. Було проведено масову кампанію з розкуркулення. Загалом налічувалося 3,9% куркульських господарств (Й. Сталін стверджував, що у країні 5 % куркулів), було розкуркулено 11–12 % господарств. У північні райони СРСР було вислано 9 млн «куркулів» та членів їх сімей;
• 1930–1932 рр. – суцільна колективізація. Завершення розкуркулення;
• 1932–1933 рр. – голодомор в Україні і на Кубані – геноцид українського народу, масовий голод у Казахстані і Поволжі;
• 1933–1937 рр. – завершення колективізації. Було колективізовано 97% селянських дворів.