«Руська правда» дає яскраве уявлення про організацію князівського господарства.
У центрі кожної вотчини був князівський двір, до якого прилягала орна земля.
На дворі розміщалися житлові й господарські будівлі (панські хороми, комори, хліви тощо). Серед адміністрації князівського господарства були: огнищний тіун, тобто управитель усього князівського дому – огнища; йому підлягали сільські тіуни та ключники, які завідували сільським господарством, конюші, які доглядали коней, ратайні старости, які наглядали за ланами.
Смерди, котрі за борги потрапили в залежність до володаря вотчини, сплачували йому данину, спочатку хутром чи худобою, а потім і грішми. Якщо вони з якоїсь причини втрачали своє господарство, то одержували у князя або боярина «купу» (позику грішми) та земельний наділ, перетворюючись на закупів. Вони повинні були працювати не тільки на себе, але й у панському господарстві, тобто відбувати панщину. Покинути землевласника закупи могли лише після того, як повертали позику.