Мета створення – розвиток співробітництва між народами і гарантія безпеки післявоєнного світу. Рішення з усіх питань Ліга Націй мала виносити одноголосно. Переможені у війні держави, а також радянська Росія не входили до Ліги Націй.
Генеральна Асамблея Ліги Націй виконувала роль справжнього міжнародного парламенту і мала право виносити рішення з усіх міжнародних політичних питань, разом із заходами, спрямованими на збереження миру.
10 січня 1920 р. набув чинності статут Ліги Націй. 16 січня в Парижі відбулося перше засідання Ради Ліги Націй, 15 листопада в Женеві (яка стала постійним місцем перебування штаб-квартири організації) відбулась перша сесія її Асамблеї.
Структура мандатної системи Ліги Націй
Мандати категорії «А»
Тимчасові протекторати, розраховані на перехідний період до надання підмандатним територіям повного суверенітету. Країни-мандатарії зобов’язувалися надати корінному населенню значну внутрішню автономію в питаннях релігії, мови, культури, а також проводити політику «відкритих дверей» в економічній сфері.
Країни: Сирія (країна-мандатарій: Франція); Ліван (країна-мандатарій: Франція); Палестина (країна-мандатарій: Велика Британія); Трансйорданія (країна-мандатарій: Велика Британія); Месопотамія (Ірак) (країна-мандатарій: Велика Британія).
Мандати категорії «В»
Мандатарій зосереджував у своїх руках усю повноту законодавчої та адміністративної влади, брав на себе відповідальність у питаннях скасування рабства, виступав за припинення нещадної експлуатації корінного населення, відповідав за набір місцевого населення до збройних формувань, установлення обмежень на поширення алкоголю, розвиток системи освіти та охорони здоров’я. Мандатарій зобов’язувався проводити політику «відкритих дверей» в економічній сфері.
Країни: Того (країни-мандатарії: Франція, Велика Британія); Камерун (країни-мандатарії: Франція, Велика Британія); Німецька Східна Африка (Танганьїка) (країна- мандатарій: Велика Британія); Руанда-Урунді (країна-мандатарій: Бельгія).
Мандати категорії «С»
Практично повне колоніальне володіння з юридичним статусом підмандатної території, але без обмеження політики мандатарію, у тому числі без його обов’язків із проведення політики «відкритих дверей».
Країни: Південно-Західна Африка (країна-мандатарій: Південноафриканський Союз); Західні острови Самоа (країна-мандатарій: Нова Зеландія); Науру (країни-мандатарії: Велика Британія, Австралія, Нова Зеландія); інші острови і території Тихого океану на південь від екватора (країна-мандатарій: Австралія); острови Тихого океану на північ від екватора (країна-мандатарій: Японія).
