Тиберій (14–37рр. н. є.). Ліквідував народні збори, вважаючи їх непотрібними. Відновив чинність закону про образу римської величі (існував в епоху громадянських війн), перетворивши його на закон про образу власної персони й членів своєї сім’ї та інструмент терору. Чимало видатних політиків і вчених за цим законом було страчено.
Гай Калігула (37–41 рр. н. е.). Запам’ятався римлянам своїм свавіллям, убивствами тисяч безвинних людей, непомірними витратами зі скарбниці на свої розваги і поведінкою, типовою для людини з ознаками психічного захворювання. Зокрема, за наполяганням Калігули, імператорського коня було «обрано» сенатором. Убитий змовниками-преторіанцями.
Клавдій (41–54 рр. н. е.). Мав завжди репутацію нешкідливого дивака і тому врятувався у попередні роки. Цікавився стародавньою історією і не залишив цього захоплення на посаді імператора. Припинив масові страти, увійшов в історію як завойовник Британії, Фракії та Мавританії. Започаткував створення величезного бюрократичного апарату з різними підрозділами, які фактично керували внутрішньою та зовнішньою політикою імперії.
Нерон (54–68 рр. н. е.). Його називали «імператором-поетом». Обіцяв відновити порядки, установлені Октавіаном Августом, але фактично виявив відсутність будь-якої зацікавленості державними справами. Двома визначальними захопленнями Нерона були нічні бійки і пиятика в Римі та всепоглинаюча жага до мистецтва. Убив власну матір, дружину і сина, відновив масові страти підозрюваних у змовах проти імператора. Проти Нерона виступили воєначальники, командувачі легіонів і намісники провінцій. Після того як сенат позбавив Нерона влади, він наклав на себе руки.
