Білоцерківський договір – угода, підписана з представниками польського уряду гетьманом Б. Хмельницьким 18 вересня 1651 р. в місті Біла Церква після Берестецької битви. Під час ратифікації Білоцерківського договору сеймом Речі Посполитої виникла нездоланна перешкода на шляху ухвалення державного рішення: один зі шляхтичів із Литви своїм «вето» заблокував рішення сейму. Це дало змогу Б. Хмельницькому ігнорувати умови договору.
Основні умови договору:
- Територія, підпорядкована владі гетьмана, обмежувалася Київським воєводством.
- Кількість козацького реєстру скорочувалася до 20 тис. осіб.
- Козаки мали право оселятися виключно на королівських землях («королівщинах») Київського воєводства.
- Козаки, що залишилися поза реєстром, поверталися до своїх панів і виконувати «звикле» послушенство.
- Польська адміністрація поверталася до Брацлавського та Чернігівського воєводств.
- Магнати і шляхта отримували свої колишні маєтки.
- Гетьман позбавлявся права дипломатичних відносин з іншими державами і повинен був розірвати союз із Кримським ханством.
- Гетьман мав підпорядковуватися владі коронного гетьмана і короля.
- Євреї отримали дозвіл повернутися на українські землі та відновили свої права на оренду. Зберігалися права і привілеї, надані православній церкві.
- Польським військам заборонялося розміщуватися в містах Київського воєводства, де перебували реєстрові козаки.
- Пани не мали права притягати до суду українську шляхту і київських міщан за участь у війні.
- За гетьманом зберігалося право призначати за згодою короля полковників і генеральних старшин.
- Хмельницький зберігав посаду гетьмана. Після його смерті король отримував право призначати й звільняти гетьманів.
