Каша – одна з найдавніших і найпоширеніших слов’янських страв. Її варили з пшона, гречки, ячменю, пшениці, вівса, кукурудзи, пізніше – рису. Товчені зерна відокремлювали від луски, одержуючи чисту крупу шеретуванням у круподерках або товченням у ступах. При цьому крупа могла лишатися цілою або перетворюватися на дрібну січку. Ячмінь, пшоно, кукурудзу, пшеницю мили, гречку і овес підсмажували до золотавого кольору. Каші були круті й рідкі. Перед тим як саджати у піч, кашу солили. Крупи смажили в невеликій кількості смальцю, а потім варили, як звичайно. Каша пріла у печі досить довго. Це була повсякденна обідня страва, друга після борщу. Готували кашу й на сніданок, і на вечерю.
Круту кашу засмачували смальцем, олією, маслом, молоком, запивали кисляком. Пшоняну або кукурудзяну кашу, запечену з молоком, цукром та яйцями, готували на родинні урочистості.
Рідку кашу (розмазню) варили для дітей, хворих або навесні, коли закінчувалися запаси продуктів, на молоці, сироватці, маслянці. Готували й зовсім рідкі страви – круп’яні юшки.
Каші з гречки й пшона були поширені в усій Україні, кукурудзяна – на південному заході та в Карпатах, вівсяна – у деяких районах Полісся й Західного Прикарпаття, ячна – також у всій Україні, але здебільшого на Лівобережжі. Пшенична каша була менш популярною, оскільки пшеницю майже повністю переробляли на борошно.
