Кістки, зуби, кігті, відбитки ступень і шкіри, пір’я, яйця та гнізда, ембріони... Це ще не повний перелік закам’янілостей, що лишилися після динозаврів. Кожен пункт із цього списку є безцінним джерелом інформації, якщо знайдені залишки добре збереглися.
Кістки. Із усіх знайдених викопних залишків найчастіше трапляються кістки. Процес закам'яніння найліпше відбувається з міцними тканинами організму. Якщо кістка добре збереглася, вона може передати нам багато інформації: повідомити про розмір і структуру повного скелета динозавра. Уважно оглянувши кістку, палеонтологи можуть зрозуміти, як м’язи приєднувалися до кісток, а потім відтворити м’язи довкола кістяка, щоб отримати прижиттєвий вигляд тварини.
Кістку динозавра дуже легко впізнати завдяки її пористій структурі.
Вона складається з послідовно розміщених пор та маленьких каналів. За життя тварини ці канали постачали кров’ю кісткову тканину, для того щоб живі кістки, як і інші частини організму, належно живилися.
Пористі структури кісток динозаврів та ссавців дуже схожі, але ж ссавці – теплокровні тварини. Багато вчених вважають, що цю спільну рису можна взяти за основу теорії про те що динозаври також були теплокровними.
Видимі сліди від зубів на кістці вказують на те, що найімовірніше динозавр був хижаком (мисливцем). На кістці маджунгатола, м’ясоїдного динозавра із Мадагаскару, ви явили сліди від зубів іншого маджунгатола – типовий випадок канібалізму в динозаврів!
Роги, панцир, шипи переважно використовувалися як зброя для захисту, хоча вони могли знадобитися й для іншого. Приміром, було виявлено, що стегозавр мав на спині гострі пластини, пронизані густою мережею кровоносних судин. Можна зробити висновок, що пластини не лише допомагали тварині оборонятися, але і могли використовуватися для зігрівання (як сонячні батареї) або для охолодження. Чотири гострі шипи на хвості стегозавра утримували хижаків на відстані.
Кігті. Гострі й загнуті кігті вказують на те, що динозавр був хижаком і використовував їх як знаряддя під час атаки. Кігті у формі копит належали динозавру, якому треба було бігати. Сильний кіготь на першому пальці «руки» м'ясоїдного динозавра свідчить про те, що таким чином істота захищалася від хижаків, а також могла розкопувати землю, найімовірніше для того, щоб відкопувати корінці для їжі.
Сліди. Багато ХТО З нас колись намагалися з’ясувати, кому належать сліди на снігу – птахові, невеликому ссавцю або іншим тваринам. Так само як подібні сліди, закам’янілі відбитки дають нам відповіді на багато запитань. Хто їх лишив? Якою була вага динозавра? Був він двоногим чи чотириногим? Як він пересувався? Був самітником чи жив у стаді? Чи жили поряд із ним інші тварини? Бігав він чи ходив? Яка його швидкість?
У Техасі розкопали слід із закам’янілих відбитків, вік якого – близько 110 млн років. Слід був залишений одним із найшвидших динозаврів. Після огляду знахідки вчені зробили висновок, що тварина могла розвинути швидкість до 40км/год. Це був м’ясоїдний теропод середніх розмірів. Іще один слід, знайдений у Болівії, довів, що середня швидкість динозавра, одягнутого в панцир, становила 11 км/год.
Цілком імовірно, що гранична швидкість великих зауроподів, таких як стегозаври і цератопси, не перевищувала 30 км/год. Закам’янілі сліди м’ясоїдних динозаврів, схожих на платєозавра, показали що ці тварини опиралися на землю лише трьома пальцями, бігаючи на двох ногах, а під час неспішної ходи на чотирьох кінцівках усі п’ять пальців торкалися землі. Низка слідів, виявлених у тому ж Техасі, розповіла нам захоплюючу історію.
Апатозавр вагою 30-40 т був атакований м’ясоїдним динозавром, вага якого становила всього лише 1 чи 2 т. Спершу два їхні сліди перепліталися, але потім ланцюжок слідів хижака урвався. Можливо, атакуючи, м'ясоїдний динозавр підстрибнув, намагаючись запустити пазурі в бік травоїдного, який у свою чергу спробував
у стрибку скинути нападника. Що ж усе таки трапилося, ми ніколи не дізнаємося.
Як сліди можуть перетворитися на закам’янілості?
Два способи закам’яніння слідів
1. Мул або пісок, де був залишений слід, висихали на сонці. Потім морська хвиля заповнювала заглиблення іншим шаром піску або мулу, вкриваючи відбиток і відтак убезпечуючи його від руйнації.
2. Стопа тварини провалювалася в м’який шар землі і залишала слід у найтвердішому місці. У цьому разі відпадала потреба у нових шарах відкладень для забезпечення збереження відбитку.
Найбільший слід
Не так давно був знайдений найбільший закам’янілий слід, що сягав майже 1,25 м завдовжки. Він належав рослиноїдному зауроподу. Найбільший трипалий слід м’ясоїдного динозавра довжиною 85 см був полишений тиранозавром рексом. Найдовший у світі слід, що складався із закам’янілих відбитків, покривав відстань довжиною 311 м. Це були послідовно розташовані один перед одним відбитки лівої та правої стіп динозавра-хижака – слід із юрського періоду, знайдений у Туркменистані, в Азії.
Ноги. Зовнішній вигляд ніг може багато чого розповісти про динозаврів. Довгі й стрункі – напевне, це був гарний бігун. Короткі і масивні – отже, тварина була повільною і з важкою ходою.
Очі. Розташування очей на черепі є джерелом цікавої інформації.
У м’ясоїдного динозавра очі були розташовані спереду, що давало йому змогу легко вполювати здобич. Мабуть, величезний карнозавр був неабияким мисливцем. Дещо опуклі очі, які дивилися безпосередньо вперед, нагородили його бінокулярним зором – здатністю бачити як справа, так і зліва (як і в людини). Такий зір допомагав динозаврові з великою точністю визначати відстань. Очі по боках черепа характерні для рослиноїдних динозаврів. Вони давали змогу оглядати широкий простір і негайно виявити наближення хижаків.
Шкіра. Велику втіху палеонтологам приносить виявлена шкіра динозаврів. Такі знахідки дуже рідкісні, оскільки шкіра зазвичай розкладається до повного завершення процесу закам'яніння. Дослідження смужки шкіри анкілозавра показало, що ці динозаври мали броню (панцир) із кісткових пластин. У мить небезпеки при зустрічі з хижаком тварина припадала до землі, щоб опинитися під захистом міцного, важкого панцира, як і черепаха.
Інші вдалі знахідки розповіли нам, що внутрішня поверхня шкіри гадрозаврів (качконосих динозаврів) складалася з маленьких трубок досить правильної форми, але різних за розмірами залежно від розташування на тілі. Найбільші трубки містилися на животі й під хвостом. Товста шкіра служила їм захистом від укусів великих і малих хижаків. Шкіра коритозавра була вкрита кістковими пластинами круглої, овальної або квадратної форми. Розмір кожної пластини – 3 см.
Пір’я. Недавно виявлені в Китаї останки динозаврів свідчать про те, що за життя деякі з цих тварин мали покрив із пір'я, а інші – із шовковистого волосся, яке нагадувало пір’я. Ці знахідки дозволили висунути теорію про те, що динозаври були предками птахів. А оскільки птахи – частина групи динозаврів, то динозаври могли бути рептиліями. Спершу пір’я допомагало динозаврові приваблювати до себе увагу самиці під час шлюбного сезону й захищати своїх дитинчат. Із часом оперення допомогло йому навчитися літати.
Структура, схожа на волосся. Пситакозавр, знайдений у Монголії, мав чудернацькі жорсткі ниткові утворення на хвості, які нагадували волосся. На сьогодні цей унікальний екземпляр до кінця ще не досліджений палеонтологами. Можливо, в майбутньому нас очікує багато сюрпризів!
Внутрішні органи. Через свою крихку структуру внутрішні органи дуже рідко зберігаються, тому якщо подібна знахідка потрапляє в руки палеонтологів, то це дійсно велика подія! Такі випадки траплялися в Італії, де був знайдений динозавр із уцілілими внутрішніми органами. Палеонтологи назвали його «циро», а справжнє його ім’я сципіонікс.
Зуби. Із допомогою зубів найпростіше встановити, чим харчувався динозавр. Якщо є ікла для роздирання здобичі, то це був м’ясоїдний динозавр. Гострі зуби алозавра легко входили в плоть жертви, а їхні вигострені зазубрені краї, як у ножа для розтину м'яса, прогризали найтовстішу шкіру. Зуби були загнуті досередини, що уможливлювало захоплення й утримування здобичі, не лишаючи анінайменшого шансу на втечу. Зуби, що нагадували жорна для розтирання, належали м’ясоїдному динозавру. Камаразавр, наприклад, мав великі міцні зуби, здатні зламати будь-яку гілку. Качконосі динозаври вирізнялися величезною кількістю зубів, розміщених у п’ять-шість рядів, кожний легко міг перемелювати найжорсткіші рослини на порошок.
Вміст шлунка. Щоб з'ясувати, чим годувалася тварина, необхідно дізнатися про різні аспекти її життя – місце проживання, спосіб життя. У рідкісних випадках закам’яніння зазнає вміст шлунка динозавра – його остання порція їжі перед загибеллю. Завдяки цьому ми можемо встановити його раціон харчування. Було виявлено, що едмонтозавр (качконосий динозавр) харчувався корою дерев, соснами й сосновими голками; компсогнатус ловив ящірок; баріонікс їв рибу; це – лофізис міг бути канібалом. Доказом цього служив той факт, що в скелетах деяких дорослих особин виявили кістки дитинчат того ж виду. Гастроліти. Так називається маленьке каміння, яке заковтує м'ясоїдний динозавр. Вони допомагали тварині перетравлювати їжу, точнісінько так само, як дрібні камінці – сучасним курчатам. Великі кількості гладких і блискучих гастролітів знайшли всередині двох кістяків пситакозавра, маленького динозавра Монголії. Його паща нагадувала дзьоб папуги, що також підтверджує такий тип раціону.
Екскременти. Багато чого про раціон харчування розповідають закам'янілі екскременти (угорі правої сторінки). З-поміж них можна розпізнати фрагменти кісток, рослин та інших залишків, які дозволяють установити, що служило тварині кормом. В екскрементах, залишених м’ясоїдним динозавром, схожим на велоцераптора, виявили останки ящірки. А в екскрементах качконосих динозаврів – різні частини рослин.
Найбільші закам’янілості такого роду знайшли в Канаді – довжиною 44 см, об'ємом 2,5л. Усі докази свідчать, що ці екскременти лишив один із тиранозаврів рексів крейдяного періоду.
Усередині були рештки густої маси – фрагменти ретельно прожованих і подрібнених кісток, імовірно, дитинчати травоїдного динозавра.
Гнізда, яйця, ембріони. Завдяки знайденим закам’янілим екземплярам ми знаємо, що динозаври, так само як і рептилії та птахи, відкладали яйця в гніздах на землі. Міцна шкаралупа із шарів різних мінеральних речовин захищала ембріон усередині яйця і, окрім того, допомагала зберегти яйце в закам’янілому стані. У всьому світі нараховується понад 200 місць (найбільш відомі розташовані в Америці, Франції, Монголії та Китаї), де були знайдені яйця динозаврів. Вони лежали в гніздах, а всередині них – скелети динозавриків. Виявили також і викопні рештки ембріонів. Лише вони дали змогу з’ясувати, який динозавр відклав яйце. Аналіз кісток дитинчат – іще одне джерело інформації. Установлено, що довжина новонародженого майазавра становила тільки 30см, бо його ніжки остаточно не сформувалися. На першому етапі він не міг покинути гніздо, бо цілком і повністю залежав від батьків, які його захищали і забезпечували водою та їжею. Але, скажімо, «малюк» троодона одразу ж після народження був сильним, добре сформованим і абсолютно самостійним.
Динозаври гніздилися так само, як і птахи. їхні гнізда були зазвичай овальними або круглими. Самиця динозавра, як правило, відкладала багато яєць. Яйце динозавра чимале, але не настільки, як може здаватися (найбільше зі знайдених яєць виявилося завдовжки 25-30 см, це трохи більше за яйце страуса). Пори шкаралупи надто великого яйця не змогли б пропустити достатньо кисню для розвитку ембріона. Зовнішній вигляд, розміри та кількість яєць в одній кладці тих чи інших видів динозаврів різнилися. Дрібні хижаки, такі як троодон, відкладали в одному гнізді 22 овальних яйця довжиною 9 см. Яйце анкілозавра було циліндричної форми 20см завдовжки. Яйце гадрозавра теж сягало 20см, але було кулеподібним, дещо витягнутим. їхні гнізда були круглими, розміщувалися групами, близько одне до одного – на відстані, що дорівнювала довжині однієї дорослої особини (щоб ходити між кладками, не давлячи яйця). У штаті Монтана, знайшли гніздо діаметром 2 м. та глибиною 75 см. У ньому виявили розбиту шкаралупу та останки 15 малят гадрозаврів. Цей вид гадрозавра назвали майазавром («динозавр – дбайлива мати»). Отже, був зроблений висновок, що батьки піклувалися про новонароджених. У Монголії знайшли вирвоподібні гнізда протоцератопсів, у яких яйця розміщувалися по колу. Відклавши яйця, самиця прикривала їх землею й рослинами (як крокодили та птахи, що гніздяться на землі), щоб захистити дитинчат до народження. Той факт, що останки молодих і дорослих особин виявлені поряд, засвідчує, що вони жили групами.
В Аргентині є місце, яке називають Аука Магуево (на місцевому діалекті означає «багато яєць»), де були знайдені тисячі гнізд. Усі яйця в них були круглими, кожне діаметром 15 см. У деяких із них виявили фрагменти кісток зародків, які допомогли вивчити зовнішній вигляд новонароджених зауроподів. Пощастило ще на одну дивовижну знахідку – кістку, укриту крихітними прямокутними лусочками; перша зі знайдених закам’янілостей шкіряного покриву ембріона динозавра! У цьому ж районі знайшли велику кількість кількашарових гнізд – розміщених одне над одним. Цим підтверджується теорія про те, що динозаври поверталися для відкладання яєць в одне й те саме місце.
