У західній частині Тихого океану розташована держава Мікронезія. Вона розпростерлася на величезній відстані – 2500 км, а складається із 607 островів, загальна площа яких усього лиш 701,4 км2. Це можна порівняти з територією одного... міста! На розміри островів указує й назва країни – Мікронезія, що в перекладі з грецької означає «маленькі острови».
Припускають, що предки мікронезійців припливли сюди з найближчих островів, зокрема із Зондських та Філіппінських. Згодом вони досягли відносно високого рівня розвитку. Про це свідчать руїни стародавнього кам’яного міста Нан-Мадол біля південно-східного узбережжя о. Понпеї. Воно зведене на великих блоках, облицьованих багатотонними базальтовими монолітами (вага одного з каменів фундаменту становить 50 т). Вони мають природну форму у вигляді багатогранних призм.
За уявленнями місцевих жителів, місто було центром середньовічної держави Сауделерів. Але, за словами фахівців, усе не так просто. Адже для зведення Нан-Мадол використовували тисячі монолітів, які розміщувалися на іншому боці острова (за іншою версією, вони були залишками більш ранньої споруди). Для їхнього транспортування способом «тягни-штовхай» потрібно було мобілізувати цілу армію робітників. До того ж частина монолітів була піднята на висоту три-, п’ятиповерхового будинку: у середньому за висотою стіна має 8 м, а місцями сягає 18 м. У Тихому океані такі циклопічні будівлі споруджували тільки на легендарному острові Пасхи.
Як завжди в таких випадках, унікальна споруда обросла всілякими, часом фантастичними, здогадами. Так, відомий російський журналіст і письменник-публіцист О. Новиков припускає, що кам’яні споруди були зведені надзвичайно давньою цивілізацією, яка загинула в результаті Всесвітнього потопу; автор путівників Д. Чилдресс уважає, що Нан-Мадол – частина гіпотетичного материка Лемурія, який поринув у безодню Індійського океану, а Д. Черчвард стверджує, що місто – залишок нікому невідомого континенту Му. Найбільш реалістичним виглядає припущення, що Нан-Мадол побудували не предки місцевих жителів, а «заїжджі», точніше, «заплилі» сюди чужоземці. Це могло статися в середині VIII ст., коли відбувалася велика міграція жителів Зондських островів. Вони могли використовувати більш досконалі прийоми будівництва й створити такий загадковий витвір.
Чи знаєте ви, що...
Частина міста збереглася до нашого часу на групі невеличких острівців штучного походження, сполучених рукотворними каналами, частина перебуває на глибині до 20 м. За переказами, тут живуть духи, які «не дозволяють піти живими тим, хто вторгнеться до їхнього святилища».