Належить до родини Коропові, єдиний представник роду Тіпса. Дрібнолуската риба з ротом, розташованим на кінці рила, двома вусами в кутах рота. Крім того, вирізняється ще дуже товстим прозорим верхнім шаром шкіри.
Досягає завдовжки щонайбільше 70 см і важить 3–4 кг, а в окремих випадках – навіть 5–6 кг. Забарвлення змінюється залежно від місця проживання. Лини зазвичай темного масляно-зеленого кольору, із золотавим полиском; на боках цей колір переходить у світло-сірий або червонувато-сірий з фіолетовим полиском. Нерідко трапляються також світліші екземпляри із слабким золотавим полиском. Але в деяких місцевостях, особливо в Богемії та Верхній Сілезії, розводять чудовий різновид, який, безперечно, треба віднести до найгарніших з усіх європейських риб, а саме золотавого лина. У нього луска більша, ніж у його ставкового родича, тонка і прозора, плавці вкриті ніжною тонкою шкірою; губи рожеві; решта забарвлення золотаво-жовта або червона. Малюнок складається з більш-менш густо скупчених темних плям, якими укриті також і плавці. У багатьох носова ділянка карміново-червоного, лоб чорнуватого, щоки жовтого кольору, спина перед спинним плавцем чорна, а позаду нього жовто-бура, боки золотисто-жовтого або мідно-жовтого кольору і, як уже згадано, вкриті плямами.
З європейських коропів лин – найпоширеніший. Він населяє більшу частину Європи, від Південної Італії до Південної і середньої Швеції, у Росії належить також до звичайних ставкових риб. У горах піднімається на висоту до 1000 м, та, незважаючи на це, може бути названий рибою, що належить рівнині. Річки лин полюбляє менше, ніж стоячі води, між якими віддає перевагу озерам, ставкам та болотам з мулистим або глинистим дном, порослим очеретом, але не суцільно вкритим ним.
Лин зазвичай веде одиночний, малорухливий спосіб життя. Тримається біля дна, серед заростей, уникаючи яскравого світла. Невибагливий до концентрації кисню у воді, що дозволяє йому жити там, де багато інших видів риб вижити не можуть.
У річках постійно йде на такі місця, де вода тече спокійно, і перериває достатню кількість мулу, оскільки лише в ньому відшукує собі їжу. Це лінива і нудна риба, яка майже завжди тримається на дні, взимку заривається в мул і на поверхню води виходить лише за дуже гарної погоди або під час розмноження. Подібно до в’юна, добре почувається навіть у таких водах, у яких вмирають інші риби, навіть коропи, оскільки споживають украй малу кількість кисню.
Взимку лини, як і інші члени їхньої родини, зариваються в мул і так проводять холодну пору року, перебуваючи в напівсонному стані. Щось подібне трапляється з ними також і влітку. Якось один дослідник спостерігав, як кілька линів удень ховалися, глибоко зарившись у мул, на дні ставка і лежали зовсім нерухомо, коли їх виривали палицею з притулку. Потрапивши на денне світло, вони, як мертві, лежали на боці, доки кілька неввічливих ударів палицею не виводили їх нарешті із заціпеніння, після чого вони спливали, щоб знову сховатися углиб мулу.
Щодо їжі лин, напевне, в усьому схожий на коропа: він їсть різного роду черв’яків, а також гниючі рослини в мулі.
Період ікрометання буває у проміжку між березнем і липнем; зазвичай він збігається з часом цвітіння пшениці і залежно від погоди настає дещо раніше або пізніше. Тоді ж можна бачити, як самка, яку переслідують зазвичай два самці, перепливає від одного кущика осоки або очерету до другого, щоб відкласти там ікру. Обидві статі настільки захоплюються любовною грою, що забувають про будь-який страх, і часто їх можна спіймати звичайним сачком. За оцінкою Блоха, самка вагою 2 кг відкладає близько 300 000 яєць; розмноження, отже, дуже інтенсивне.
Молоді рибки підростають досить швидко, проте минає майже 4 роки, перш ніж вони стануть здатними до розмноження.
