Гадюки – єдині отруйні змії, що поширені в природних умовах України. Їх часто бояться, плутають із нешкідливими видами та вважають смертельно небезпечними. Проте більшість побоювань значно перебільшені. Ці хижаки відіграють важливу роль у підтримці екологічного балансу, знищуючи гризунів і допомагаючи регулювати чисельність шкідників. У цій статті ми розглянемо двох представниць українських гадюк – звичайну гадюку та гадюку Нікольського, які є типовими мешканцями наших лісів і лісостепів.
Гадюка звичайна: знайома, але обережна
Цей вид є найпоширенішим серед отруйних змій в Україні. Її можна зустріти в лісах Полісся та гірських районах Карпат. Гадюка звичайна добре пристосувалася до різних кліматичних умов і може жити як у болотистих місцевостях, так і на сухих галявинах.
Основні характеристики:
- Довжина тіла: до 75 см
- Харчування: дрібні гризуни, бурі жаби, ящірки
- Спосіб розмноження: яйцеживородіння (народжує живих дитинчат)
Самка звичайної гадюки здатна виводити до 10–15 малят за один сезон. Вони одразу є самостійними й починають полювати без допомоги матері. У перші дні життя змійки вже отруйні, тому потенційна небезпека існує навіть від найменших особин.
Гадюка Нікольського: загадкова і рідкісна
На відміну від своєї родички, гадюка Нікольського зустрічається лише у певних регіонах – в основному в Правобережному та Лівобережному Лісостепу, зокрема біля Харкова. Її легко відрізнити за повністю чорним забарвленням, хоча раніше це вважалося просто меланістичною формою гадюки звичайної.
Особливості гадюки Нікольського:
- Довжина тіла: до 90 см
- Колір: рівномірно чорний, без візерунків
- Рік відкриття: 1973
- Отрута: має інший склад, ніж у гадюки звичайної
- Небезпека для людини: смертельні випадки не зафіксовані
Науковці лише порівняно недавно виокремили гадюку Нікольського як самостійний вид. На її честь навіть названо заповідні зони, зокрема у Харківській області, де зосереджено найбільшу популяцію.
10 цікавих фактів про гадюк
- У гадюк немає отруйних зубів у передній частині щелепи – вони розташовані глибоко й розкриваються при укусі.
- Їхні отруйні залози еволюційно сформувалися як засіб полювання, а не захисту.
- Гадюки ніколи не нападають першими – вони кусають лише в разі загрози або випадкового контакту.
- Укус гадюки найчастіше не смертельний для здорової дорослої людини.
- У період линьки гадюки стають агресивнішими, оскільки погано бачать і відчувають стрес.
- Ці змії здатні "пам’ятати" шлях до місць зимівлі.
- Навіть у дитинстві гадюки вже можуть самостійно добувати їжу.
- Вони активно контролюють популяції мишей, рятуючи врожаї.
- Гадюки сплять взимку у глибоких норах, часто групами.
- Їхня отрута активно досліджується у фармакології – з неї виготовляють ліки від гіпертонії.
Гадюки – не вороги, а частина гармонії дикої природи. Вони не становлять великої загрози людині, якщо не провокувати їх, і відіграють надзвичайно важливу роль у природних екосистемах. Варто не тільки не знищувати цих плазунів, а й вивчати, розуміти та берегти їх, як цінних представників української фауни. Особливо це стосується гадюки Нікольського, яка потребує охорони через свою рідкісність та обмежене поширення.
