Належать до родини Пластинчастовусі. Дуже гарного, яскравого забарвлення і металевим блиском. Довжина – від 1 до 10 см. Мають характерний виріз із боків надкрил, що дозволяє їм літати зі складеними иадкрилами. Більшість видів поширена в тропіках.
Жуки харчуються квітками рослин або соками, що ви тікають з дерев, чи перезрілими фруктами.
Бронзівка золотиста, або звичайна (Cetonia aurata), належить до найгарніших жуків у світі. Тіло її золотаво-зеленого кольору з дрібними цятками. Довжина – до 23 мм. Немов коштовний смарагд або злиток щирого золота, сидить бронзівка на квітці, осяяна яскравим сонячним світлом. Іноді на стеблинку рослини сідає кілька бронзівок, вони повзають, зіштовхують одна одну, пустують, раптово піднімаються в повітря і летять геть. Та тільки-но сонце сховається за похмурі хмари, де й дівається веселий настрій бронзівки, вона стає сонливою, заповзає куди-небудь якнайглибше, у тріщину чи під кору рослин. Якщо цього жука взяти в руку, то, захищаючись, він викидає струмінь рідини з неприємним запахом. Личинка бронзівки схожа на личинку хруща, живе у гниючому дереві чи просто у смітті.
Мармурова бронзівка (Protactia marmorata) темно-брунатного кольору з білим мармуровим малюнком, трохи більша від золотистої. Довжина 19– 27 мм. Живе зазвичай на вербах і харчується соком квітів дерев; тут-таки живе і личинка.
Мешкає у старих лісах і садах. Трапляється на узліссях, полянах і в глибині лісу. Віддає перевагу рівнинним лісам.
У горах піднімається на висоти до 700 м над рівнем моря. Трапляється нерідко, але завжди у гордій самотині.
Бронзівка смердюча, або оленка ряба, або оленка смердюча (Oxythyrea funesta), завдовжки від 8 до 12 мм. Тіло забарвлене у блискучий чорний колір і вкрите, разом з білим волосяним покривом, безліччю маленьких білих плям на надкрилах, передньоспинці та нижній частині тіла. На надкрилах є 5 поздовжніх смуг. Живе в теплих місцях, передусім, у Північній Африці та Середземномор’ї, на сході – до Закавказзя. Мешкає в степових пустках і на вапняних землях. Трапляється також поблизу узлісь та лук, де багато квітів.
Лет починається з травня до липня. Імаго харчуються пилком, личинки – корінням рослини. Самки відкладають окремі яйця на землю. Личинки досягають завдовжки до 30 мм. Під осінь з них з’являються повнолітні жуки, які можуть залишатися в землі до наступної весни.
Жуки-голіафи (Goliathus) – рід дуже великих жуків з підродини Бронзівки у складі родини Пластинчатовусі. Поширені в Центральній та Південно-Східній Африці.
Представників роду вважають одними з найважчих жуків у світі – окремі особини самців деяких видів можуть важити, згідно з одними даними, до 47 г, а з іншими – до 80 г.
Забарвлення різне у різних видів: переважно чорне, з білим малюнком на надкрилах. Чорні ділянки мають оксамитову структуру. Грудний щит без виїмки. Передні гомілки тільки у самиці із зубцями, самці на голові мають схожий на роги V-подібний відросток. У самиці виростів немає, голова у формі щита, що сприяє копанню землі для відкладання яєць.
