До них належить котяча акула дрібноплямиста (Scyliorhinus canicula) і котяча акула зірчаста (Scyliorhinus stellaris), завдовжки перша – від 15 до 70 см, друга – близько 1 м.
Представники цієї родини – дрібні донні і часто придонні глибоководні акули з численними зубами і яскравим маскувальним забарвленням тіла. Більшість котячих акул яйцеродні. Родина включає понад 80 видів.
Котячі акули трапляються біля всіх європейських берегів, але частіше біля північних берегів Великої Британії, а також біля Гебридських та Оркнейських островів. Тримаються зазвичай на дні моря і нападають на всіх риб, яких тільки можуть проковтнути; але, крім того, харчуються також раками, а можливо, й молюсками різних видів.
Обидва ці види вважаються найлютішими ворогами оселедців – вони переслідують їхні зграї і розмножуються особливо швидко там, де постійно є оселедці, що особливо прикро для рибалок.
Ці акули не тільки завдають збитку лову, а й псують багато сітей, розриваючи їх зубами та своїми лютими рухами. Коли вони натрапляють на табун оселедців, то проковтують їх стільки, що аж починають блювати, після чого знову наїдаються; і так триває довго: вони то наповнюють, то спорожняють свій шлунок.
Коли навколо сітей збирається багато акул, зайнятих ловом оселедців, то далеко поширюється запах ворвані і вся поверхня води блищить, наче вкрита розтопленим маслом.
Розмноження починається восени, але триває всю зиму. Якщо досліджувати в цей час дорослих самок, то в їхніх яйцепроводах і яєчниках можна знайти яйця в різних стадіях розвитку, зазвичай по 2 яйця. Самі ж яйця, відомі під назвою Беетате (морські миші), укриті шкаралупою, тверді і прозорі, як ріг, на який схожі й кольором; у них, як і має бути в яйці, помітна вологість. Своїм виглядом вони нагадують подушку, до кінців якої прикріплені закручені ремені, начебто шнурки без китичок. Яйця блідого, прозоро-рожевого кольору. Вусикоподібні придатки, що йдуть з кутів і багато разів переплітаються між собою, мають більшу довжину, ніж саме яйце (6 см). Дві щілини на кожному кінці пропускають воду.
З настанням зими самка відкладає яйця поблизу морських берегів між водоростями, до яких причіплюються нитки. Зародок буває вже настільки розвинений, що можна розрізнити тіло акули і помітити її рухи. Розвинувшись остаточно, дитинча розриває яєчну оболонку і залишає сумочку, зберігаючи на собі жовтковий мішок, який за допомогою судини з’єднаний з кишковим каналом і слугує для подальшого живлення. У цей час розвиваються зуби, і, коли рідина в мішку закінчиться, акула вже здатна до полювання.
Деякі спостерігачі говорять, що акула викидає за один раз 10–20 яєць; інші називають меншу кількість, але всі погоджуються з тим, що цей вид акул має відносно велику плодючість. Обидві статі спаровуються кілька разів протягом року, причому самці міцно тримаються за самку своїми придатками, розташованими поблизу заднього проходу.
Зірчасті котячі акули, як правило, нешкідливі для людини. Розмножуються, відкладаючи по два яйця за кожним разом. На куточках яєць є вусики, які дають змогу капсулі зачепитися за водорості. Довжина новонароджених акул – 10–16 см.
