Трапляється тільки в теплих морях, але завдяки Гольфстриму заходить і далеко на північ. Довжина її – 3–4 м, вага – 200–300 кг.
Тіло веретеноподібне. Звичайна акула-молот відрізняється від інших своїх великих родичів формою голови. Її голова – не що інше, як великий плаский ніс, оскільки уздовж усього переднього краю йдуть жолобки для вловлювання запаху – своєрідні «ніздрі».
За способом життя ця акула мало відрізняється від інших акул, але тримається ближче до поверхні води, на глибині до 20 м.
Відмінність знаходять і в тому, що цей вид віддає перевагу мулистому морському дну над усяким іншим. Це активний хижак, який харчується костистими рибами, скатами, акулами (зокрема свого виду), головоногими молюсками і меншою мірою ракоподібними, такими як креветки та краби. Утім, акули-молоти жодним чином не обмежуються цими тваринами, але, піднімаючись у верхні шари води, підстерігають на рейдах кораблі і можуть бути небезпечними для людей.
Якщо акулу позбавити можливості рухатись, вона задихається навіть у чистій воді, насиченій киснем. Пелагічні акули, тобто ті, що живуть у просторах океану, гинуть в океанаріумах. Можливо, тому що вони не можуть розвинути в них потрібної швидкості, відтак задихаються. Тільки коли акула швидко пливе, вода в достатньому об’ємі протікає через її зябра.
Дорослі особини ведуть одиночний спосіб життя або утворюють невеликі зграї. Під час щорічної міграції вони можуть збиратися разом у великій кількості.
Народжують багато дитинчат, які розвиваються з яйця в утробі матері. В акулі-молоті, яку спіймали біля берегів Великої Британії, знайшли 39 розвинених дитинчат завдовжки 50 см, а Кантор вийняв з акули, що мала завдовжки 3,5 м, до 37 зародків.
Ловлять їх переважно вудильними гачками, тому що тільки випадково одна або дві акули потрапляють у сіті. З акулячої печінки готують ворвань – жир, м’ясо не цінують зовсім.
