До родинних обрядів належить і старовинний звичай пострижини. Йде він від часів дохристиянських і раніше був способом пожертвування роду і роженицям. На зв’язок із язичницькими культами вогню, води і дерев указує один із складових елементів пострижин – спалення, кидання на воду або закопування під плодовим деревом зістриженого волосся. Певна річ, пізніше смисл цього обряду було втрачено, так само змінились і терміни підстригання дітей. Інколи це роблять відразу по хрестинах, але найчастіше зберігається традиція першого постриження на перший чи другий рік життя дитини. Дитину садовлять на вивернутий назовні вовною кожух – символ багатства й достатку. Постриження здійснюється рідним, а найчастіше хрещеним батьком дитини, проте були місцевості, де цей обряд виконувався бабою-повитухою чи матір’ю. Цікаво, що постригали в цих місцевостях через два тижні, місяць або півроку після народження.
Стрижучи волосся, хрещений батько повинен відстригти жмути волосся над чолом, над вухами та над потилицею.
Обряд других пострижин має й інше значення – посвячення. Так, у часи Київської Русі, крім пострижин, на честь роду і рожениць, хлопчиків стригли після другого року життя, щоб засвідчити тим самим перехід із-під материнської опіки під опіку батька. Цей обряд міг супроводжуватись і першим посадженням на коня для представників князівської дружини. Це відбувалось, як правило, на Семена. Подібний обряд, що засвідчував перехід у новий період життя, зберігся і по відношенню до дівчаток: їм вперше заплітали волосся в коси в 3–5 років. Кумівство бере свій початок у сивій давнині, у період родоплемінного союзу, коли роль батька як вихователя дитини ще не була виражена і роль опікуна брав на себе рідний брат матері; він захищав і виховував дитину. Роль дядька-вихователя пізніше набула форми духовного наставника дитини – хрещеного батька.
Як поводились зі стриженими на честь рода волоссям наші предки, достовірних свідчень немає, однак деякі українські народні ритуали пострижин вказують на їхню давність. Кидаючи зістрижене волосся на воду, казали: «Щоб дитина росла», спалюючи його «Хай іде за димом, щоб дитина горя не знала», закопуючи під деревом просили: «Щоб коси росли і кучерявою росла». Описані дії та словесні формули-побажання, які їх супроводжували, говорять про те, що через взаємодію волосся з водою, вогнем, деревом і землею ніби сподівались передати їхні сили і властивості дитині.
