Просвітництво – широка ідейна течія, що відображала антифеодальні, антиабсолютистські настрої освіченої частини населення країн Заходу другої половини XVII – XVIII ст. Її представники (учені, мислителі, письменники) вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого вбачали в перебудові суспільства на засадах розуму.
Характерні риси
Основним засобом пізнання вважається розум, який людина повинна розвивати, вивчаючи науки і мистецтво. Це допоможе змінити навколишній світ, зробити життя людства справедливим і щасливим.
Віра у прогрес та краще майбутнє. Людина є господарем своєї долі.
Віра в рушійну силу виховання. Відкинувши церковне твердження про «первісний гріх» і споконвічну гріховність людини, просвітники твердили, що за своєю природою людина є доброю і справедливою. Лише зіткнення з реальним егоїзмом і боротьбою приватних інтересів зіпсували її і перетворили на егоїста. Усунути цей егоїзм можна встановленням рівноваги між особистими і суспільними інтересами.
Усі люди мають певні споконвічні природні права. Серед них найважливішим є право на життя, свободу і рівність. Наявні в суспільстві відмінності (між правителями і підлеглими, панами і біднотою) були встановлені не Богом або природою, а самими людьми, тому люди в змозі і повинні змінити державу і суспільство. Суспільство визнається справедливим лише тоді, коли зважає на природні права людини.
Повна байдужість або навіть вороже ставлення до церкви і релігії. Уявлення просвітників про світобудову були деїстичними або атеїстичними. Деїсти вважали, що Бог – першопричина Всесвіту, але після його створення не втручався у природні явища і суспільне життя. Атеїсти взагалі відкидали існування Бога і визнавали матеріалістичне вчення побудови Всесвіту.
Частина просвітників покладала надії на монарха, який шляхом реформ створить справедливу державу і суспільство. Так виникла ідея «союзу королів і філософів».
