У другій половині XIX ст. митці, як і раніше, не припиняли пошуки нової художньої мови для відображення свого бачення дійсності. Провідним напрямком у літературі та мистецтві другої половини XIX ст. був реалізм. Одночасно з ним розвивалися нові напрямки – натуралізм і символізм. Із 60-х рр. XIX ст. в європейському мистецтві набуває поширення модернізм – спільна назва напрямків у літературі та мистецтві кінця XIX – початку XX ст., представники яких заявили про розрив із традиціями реалізму.
Натуралізм (остання третина XIX ст.)
Визначення. Напрямок у літературі та мистецтві, представники якого намагалися «об’єктивно» неупереджено відтворити реальність, фактично уподібнюючи художнє пізнання науковому.
Особливості. Його представники вважали, що реальність (перш за все, людські характери) обумовлена фізіологічною природою і середовищем. Висвітлювалися теми, які раніше вважалися непристойними і забороненими. Велика увага приділялася життєвому середовищу, зображеному з фотографічною точністю. На загальний огляд виставлявся непривабливий зворотний бік життя, що сприймалося як виклик існуючому суспільству.
Видатні представники. Е. Золя, брати Е. і Ж. де Ґонкури, А. Хольц, Ґ. Гауптманн, С. Крейнс, Ф. Норріс, К. Лемоньє.
Символізм (1870–1910)
Визначення. Напрямок у літературі та мистецтві, представники якого зосереджувалися переважно на художньому вираженні своїх почуттів та інтуїтивного розуміння сутності речей за допомогою символу.
Особливості. Головною ознакою є багатозначність образів, гра метафор і асоціацій. Його представники вважали мистецтво в цілому символом світу видінь і мрій, відображенням витончених почуттів. Стверджували, що намагаються побачити за видимою реальністю приховану надчасову ідеальну сутність світу. У своїй творчості відображували несприйняття дійсності, тугу за духовною свободою, передчуття світових соціально-історичних змін.
Видатні представники. П. Верлен, П. Валері, А. Рембо, С. Малларме, М. Метерлінк, О. Блок, А. Бєлий, Вяч. Іванов, Ф. Сологуб, Ш. Бодлер.
Імпресіонізм (остання третина XIX – початок XX ст.)
Визначення й особливості. Мистецький напрямок, представники якого намагалися найбільш природно і неупереджено зобразити навколишній світ і повсякденне життя в їх рухомості та мінливості, передати свої швидкоплинні враження. Виник у 60-х рр. XIX ст. у французькому живописі. Свіжість і безпосередність сприйняття життя, зображення миттєвих, ніби випадкових рухів і ситуацій, уявна неврівноваженість, фрагментарність композиції, неочікувані точки зору і ракурси.
Видатні представники. Е. Мане, О. Ренуар, Е. Деґа, К. Моне, К. Піссаро, А. Сіслей.
Неоімпресіонізм (кінець XIX ст.)
Визначення й особливості. Напрямок у живописі, який виник у Франції близько 1885 р. Використовуючи висновки наукового кольорознавства, його представники надали методичний характер запровадженому імпресіоністами розкладу складних тонів на кольори.
Видатні представники. Ж. Сера, П. Сіньяк.
Постімпресіонізм (кінець XIX – початок XX ст.)
Визначення й особливості. Загальна назва декількох напрямків французького мистецтва кінця XIX – початку XX ст., представники яких заявляли про своє неприйняття естетики імпресіонізму. Виник як реакція на імпресіонізм із його зацікавленістю всім випадковим і швидкоплинним.
Видатні представники. П. Сезанн, В. Ван Гог, П. Ґоґен, А. Тулуз-Лотрек.
Модерн (кінець XIX – початок XX ст.)
Визначення й особливості. Напрямок в образотворчому і декоративному мистецтві, який вирізняють поетика символізму, декоративний ритм гнучких плинних ліній, стилізований рослинний орнамент.
Видатні представники. Ф. Ходлер, М. Врубель, О. Бердслі, Г. Клімт.
