Форми сільських поселень українців розвивалися під впливом комплексу факторів: особливостей географічного середовища (рельєфу місцевості, гідромережі). етнічних традицій, умов соціально-економічного розвитку, господарських занять населення, державного законодавства та ін. Для сільських поселень українців найхарактернішими є безсистемна, рядова, кругова, ланцюгова, комбінована і вулична форми. З метою детальнішого вивчення типів планування поселень слід брати до уваги їхню забудову Можна виділити декілька типів забудови поселень, розсіяну, гніздову, скупчену, комбіновану.
Безсистемна форма поселення вважається однією із найдавніших не лише в українців, а й у слов'ян загалом. Вона відома на всій території розселення українського етносу Виникнення безсистемних поселень пов'язане з народною колонізацією, для якої характерна відсутність регламентації стосовно планування. Залежно від типу забудови можна виділити два варіанти безсистемних поселень розсіяно-гпіздовий та скупчений. Перший характерний для Гуцульщини. Безсистемні поселення розсіяно-гніздової забудови виникли в цьому етнографічному районі України під впливом складного гірського рельєфу та провідної ролі скотарства в структурі господарських занять гуцулів. Селянські двори у гуцульських селах розташовані на значній відстані один від одного і розсіяні по гірській долині та схилах навколишніх гір. Подекуди утворювалися групи (гнізда) приблизно з двох-чотирьох дворів. Нерідко їх виникнення спричинене залишками патронімії. Під'їздів до окремих садиб як правило не було; центральна дорога, пролягаючи по дну гірської долини паралельно з водною артерією, не сполучала між собою селянські двори, а лише певне село із сусідніми поселеннями. Безсистемно скупчені поселення побутували практично в усіх регіонах України. Від центральної дороги чи вулиці відгалужувалися в різних напрямах проїзди, провулки, що вели до селянських обійсть. Густа хаотична сітка таких проїздів покривала усе село. Безсистемні поселення зі скупченою та скупчено-гніздовою забудовою особливо характерні для низки місцевостей Полісся, зокрема для північних районів Волинської, Рівненської, Житомирської областей. Цей варіант безсистемного поселення траплявся й на інших теренах України (Чернігівщині, Полтавщині, Одещині, рівнинній частині Північної Буковини та ін.).
Гніздова забудова в поселеннях безсистемної форми могла утворюватися також внаслідок земельної нестачі в ХІХ-на початку XX ст.. з виникненням нових сімей і браком землі під забудовування нові двори часто виникали за рахунок поділу батьківських садиб. Це призводило до скупчення забудови села, утворення нових гнізд, появи нових проїздів.
Не менш давньою за походженням і достатньо поширеною в Україні є рядова форма поселення. Її характерна риса – розташування дворів у ряд та орієнтація жител чільною стороною в одному певному напрямку – уздовж берега водойми або дороги. Археологи засвідчують, що в Середньовіччі багато слов'янських поселень мали рядове прирічкове планування.
Рядові поселення можуть бути однорядовими та багаторядовими. Нерідко утворенню рядової форми сприяла традиція орієнтувати фасади осель на південні румби ("на літо" "до сонця"). Іноді дворядове придорожнє поселення нагадувало вуличне.
Глибокі слов'янські традиції в українців має кругова форма поселення. При такому плануванні двори розташовані найчастіше довкола площі з церквою і кладовищем або ставу Відомі декілька варіантів кругових поселень. Наприклад, в одному випадку будівлі розміщуються по колу, оточуючи незабудовану площу, городи тягнуться в бік поля, а двори виходять на площу В іншому – двори селян виходять у бік поля, а садиби займають площу
Учені стверджують, що походження цього типу планування пов'язане з оборонними міркуваннями. Так, кругові поселення здебільшого розташовувалися на мисах і в луках рік, а найбільшого поширення набули в передстеповій оборонній зоні. Кругову конфігурацію мали також давні слов'янські городища, козацькі табори, споруджені з возів.
При ланцюговій формі поселення селянські двори розташовувалися обабіч дороги чи ріки. Сусідні двори або невеликі їх групи (два-три господарства) могли бути поряд або на певній відстані один від одного. Конфігурація ланцюгівки залежала від форми русла ріки чи дороги. Такі поселення найхарактерніші для Бойківщини і Лемківщини, а також побутували в рівнинних районах України (Київщина, Полтавщина). Виникнення ланцюгівки в Карпатах зумовлене етнічними традиціями українців (прирічкове розташування поселень) та географічними і соціально-економічними чинниками (орографією місцевості, залишками патронімії, двопільною толоко-царинною системою землеробства). Селянський двір у ланцюгівці розташовувався біля ріки і дороги посеред земельного наділу, який у вигляді довгої вузької смуги перетинав гірську долину в поперечному напрямі. В рівнинних районах України поява ланцюгового планування часто була пов'язана з розвитком хуторів.
Поселення вуличної форми поширені на території всієї України. Два ряди будинків, фасади яких звернені до дороги, утворюють вулицю. Серед вуличних поселень розрізняють одновуличні, багатовуличні та квартально-вуличні варіанти зазначеного типу планування. За походженням вуличне планування є пізнішим порівняно з безсистемною, рядовою чи круговою формами. Багато вуличних поселень розвинулися із рядового планування. Цьому сприяло закріпачення селян і втручання у планування поселень поміщиків і держави. Зокрема, великий вплив на формування вуличного планування поселень мала "Устава на волоки" 1557 р. Починаючи з 20-х років XVIII ст. царський уряд видав низку розпоряджень та указів, які спричинилися до розвитку вуличного планування поселень. Наприклад, "Положение для устроения селений" від 1830 р. вимагало будувати в селах хати фасадами лише до дороги. Державні органи здійснювали контроль за дотриманням будівельного законодавства.
У південній частині України, заселеній в пізніший час, сільські населені пункти планувалися за типовими проектами, розробленими відповідно до указів ХVIІІ - першої половини XIX ст. У поселеннях комбінованої форми поєднувалися різні типи планування. У рівнинних місцевостях України найчастіше зустрічалися безсистемно-вуличні поселення, в Карпатах – ланцюгово-рядові, безсистемно-рядові.
Еволюція форм сільських поселень українців у ХІХ - на початку XX ст. відбувалася у кількох напрямах: трансформації однопланових поселень в комбіновані, появи вуличних елементів, забудовування проїздів та частково польових доріг, скупчення забудови. На сучасному етапі планування сільських поселень регламентується державним законодавством. При цьому нерідко не беруться до уваги традиції місцевого населення та ландшафтна специфіка конкретної місцевості. Поселення у різних регіонах України поступово втрачають локальні особливості. На зміну традиційним формам приходить вуличне та квартально-вуличне планування. Ця тенденція характерна і для розвитку давніх сіл, відомих ще з середньовіччя, і для новітніх.
