Вовк – символ жорстокості, хижацтва, швидкості. Завжди вважався сміливим, підступним і небезпечним звіром. Є доволі багато легенд про походження вовка. За поліськими переказами, цей хижак був створений чортом саме на шкоду людині. Водночас вовку приписували здатність знищувати чортів: «Якби їх грім не бив та вовки не виїдали, то їх би такого розводилося, що і світу не було б видно». За народними віруваннями, вовк підвладний святому Юрію – опікуну та захиснику мисливців. Заразом вовки підвладні й лісовику. Щоб задобрити лісовика, пастухи залишали в лісі для вовка одну овечку. У Прикарпатті старшим над вовком вважався святий Микола.
На Поліссі біля колиски дитини ставили зроблені з дерева фігурки тварин, яких вважали охоронцями від злих духів. Найчастіше зображували вовка. Очі, серце, зуби, кігті, шерсть вовка часто були амулетами й лікувальними засобами. Вовче ікло давали гризти дитині, у якої різалися зуби. Вовчий хвіст носили з собою проти хвороб.
Український фольклор рясніє численними легендами й казками, пов’язаними з уявленнями про вовків. Особливо популярними були розповіді про вовкулаків – людей, які вміють обертатися на вовків або обернених проти своєї волі.
Для захисту від вовків використовували замовляння, звернені до лісовика, до святих – володарів вовків. Щоб не зустріти вовка, входячи до лісу, читали замовляння «від злого звіра» або сорок разів промовляли: «Господи, помилуй».
У давнину імена Вовк, Ведмідь та подібні до них символізували довге життя і давались людині як побажання.
