Про козаків можна розказати безліч цікавих історій. Їхнє життя і звичаї приваблюють й досі. Ось декілька цікавих фактів з їх побуту: одразу ж після того, як новоспечений запорожець записувався до куреня, він змінював своє прізвище на якесь нове, яке часто дуже яскраво характеризувало його зовнішність або внутрішній світ. Відтоді виникли такі прізвища, як Перебийніс, Рябошапка, Сторчевус, Рудий, Палій, Лелека.
Новачків за звичаєм годилося висміювати, то ж козаки часто давали їм прізвиська, які, навпаки, могли зовсім їм не підходити. Приміром; козака-бешкетника називали Святим, а велетня - Малютою. Аби стати козаком-запорожцем, новоприбулий навчався військовій справі і традиціям січового товариства. На завершення йому обов'язково потрібно було пройти неймовірно складне випробування. Зокрема, він мусив з'їсти страшенно пекучий від перцю борщ і випити кварту «оковитої». А після цього – пройти по перекинутій між скелями на березі Дніпра колоді й не зірватися у воду.
Та і це ще не все. Кандидат у запорожці мусив, сівши на необ'їждженого коня обличчям до хвоста, без сідла й вуздечки проскакати полем і повернутися назад, звісно ж, не впавши на землю. Коли новачок із честю проходив усі випробування, його стригли і переодягали в новий одяг. Новоспеченому козакові голили голову, залишаючи пасмо волосся – «оселедець». У великій шані в козаків було побратимство. У народних оповіданнях збереглося багато згадок про те, як козак, відшукавши свого побратима в неволі й не маючи коштів, щоб його викупити, сам віддавався на каторгу, щоб турок випустив його товариша на волю.
