Належить до родини Пластинчатовусі. Чорний жук завдовжки 25–37 мм. Низ тіла і ноги у брунатних волосках, бахрома на внутрішньому краї задніх гомілок самця золотаво-руда.
Живе на піщаних ґрунтах. Літ і катання кульок гною – із середини березня до кінця липня, переважно вночі. Харчується послідом великої рогатої худоби і коней. Поширений у південних районах Західної Європи, у Північній Африці.
Жуки, злітаючись до купок гною, виготовляють з нього кульки. У процесі катання кульок гною утворюються пари, що починають працювати спільно і заготовляти їжу для потомства. При цьому один іде попереду на передніх ногах і підтримує кульку двома задніми ногами, а другий підштовхує її ззаду. Під кінець операції кулька стає твердою і гладенькою і досягає 5 см у діаметрі. Коли кульку виготовлено, попереду ще важка робота – закопати її. Для цього спочатку виривають достатнього розміру ямку, куди кулька скачується і зверху засипають. Покінчивши з одним яйцем, батьки беруться до другого, третього, поки нарешті, знесилені, не падають мертвими на місці своєї роботи. Натомість у кульці розвивається нове життя, з яйця незабаром вилуплюється личинка, яка невпинно їсть удосталь заготовлений батьками корм і швидко росте. Через кілька місяців вона тут же перетворюється в лялечку, а навесні на поверхню землі виходить уже молодий жук. Об’єднавшись у парочки, вони негайно починають катати кульки аж до своєї смерті.
Скарабеї, злітаючись до купок гною, виготовляють з нього кульки, іноді значно більші за самого жука, які відкочують на десятки метрів. Нерідко за право володіти готовою кулькою між жуками виникають бійки.
Скарабей – один із найшанованіших символів Давнього Єгипту. Вважалося, що цей маленький жук повторює шлях Сонця: подібно до того як Сонце мандрує небом, випромінюючи світло і тепло, створюючи умови для відродження життя в усьому сущому, скарабей перекочує свою кульку з яйцями зі сходу на захід, поки зародки не дозріють і не народяться на світ. У храмах виставлялися масивні зображення цієї тварини – «скарабеї».
