Дослідники з MIT показали , що кількість ударів, які зазнав Місяць за свою історію приблизно в 2 рази більше, ніж можна побачити на його поверхні зараз. Попередні дослідження давали більш високу оцінку.
У дослідженні, опублікованому в Nature Geoscience, дослідники використали моделювання, щоб оцінити структуру поверхні супутника Землі. Робота показала, що на початку періоду бомбардування Місяць був дуже пористим. Така поверхня сформувалася під впливом кількох ранніх потужних ударів, які зруйнували молоду кору супутника.
У своїй роботі вчені спробували змоделювати, як змінювалася пористість Місяця, коли він зазнав спочатку більших, а потім менших ударів. Вони включили у своє моделювання вік, розмір та розташування 77 найбільших кратерів на поверхні супутника. Крім того, для моделювання використовувалися оцінки пористості цих ударних слідів. Моделювання включає всі відомі басейни та охоплює вік від 4,3 до 3,8 млрд років.
Дослідники вважають, що старіші кратери, що утворилися на ранніх стадіях, спочатку були дуже пористими, але згодом зазнавали подальших ударів, які ущільнювали та зменшували їхню початкову структуру. Навпаки, молодші кратери, хоч і утворилися пізніше, зазнали меншої кількості наступних ударів. Отже їх структура більш репрезентативно відбиває початкові умови на Місяці.
Симуляції показали чітку тенденцію: на початку важкого бомбардування Місяця, близько 4,3 млрд. років тому, кора була високопористою — близько 20% (для порівняння, пористість пемзи становить від 60 до 80%). Ближче до 3,8 млрд. років тому вона стала менш пористою і залишається на сьогоднішньому рівні пористості близько 10%.
Ця зміна пористості, ймовірно, є результатом дії дрібніших ударників, що ущільнюють тріщинувату кірку, вважають дослідники. На основі цих даних вчені підрахували, що Місяць зазнав приблизно вдвічі більше невеликих ударів, ніж можна побачити на його поверхні сьогодні. Попередні дослідження припускали, що їх було вдесятеро більше, ніж залишилося на поверхні.
