У 2003 році професор Оксфордського університету Нік Бостром припустив, що наша реальність – це комп'ютерна симуляція, вигадана високорозвиненою цивілізацією. Ця ідея захопила багатьох, і з того часу вчені всього світу намагаються або довести, або спростувати цю теорію.
У статті Бострома «Доказ симуляції», яка вважається головною роботою у сфері «Гіпотез симуляції», автор висуває три наступні твердження, з яких як мінімум одне точно правдиве:
- Цілком імовірно, що людство помре до того, як досягне «постлюдської» фази.
- Кожна постлюдська цивілізація з вкрай малою ймовірністю запускатиме значну кількість симуляцій своєї еволюційної історії.
- Ми майже безперечно живемо в комп'ютерній симуляції.
Астроном Колумбійського університету Девід Кіппінг уважно вивчив ці положення, які відомі як «трилема Бострома», і довів, що ймовірність того, що ми справді живемо у симуляції, становить 50%.
Свої розрахунки Кіпінг почав із того, що перетворив трилему на дилему. Він пов'язав перші дві позиції разом, оскільки в обох випадках кінцевим результатом є відсутність симуляції. Таким чином, дилема протиставляє фізичну гіпотезу (відсутність симуляцій) гіпотезі симуляції.
Так вчений надав моделям так звану апріорну ймовірність, тобто ймовірність, при якій відсутнє знання, що підтримує прояв кожної з цих моделей. У такому випадку кожна з теорій отримує ймовірність 50%.
Наступний етап аналізу вимагав осмислення реальностей, які можуть породжувати інші реальності та тих, що не можуть імітувати реальність потомства. Якби фізична гіпотеза (тобто та, у якій симуляції немає) була вірна, то ймовірність того, що ми живемо в безплідному Всесвіті, було б легко обчислити: вона склала б 100%.
Потім Кіппінг показав, що навіть у гіпотезі симуляції більшість моделюваних реальностей була б безплідною. Це відбувається тому, що в міру того, як симуляції породжують нові реальності, обчислювальні ресурси, доступні кожному наступному поколінню, скорочуються настільки, що переважна більшість майбутніх реальностей не зможуть мати обчислювальну потужність, необхідну для імітації наступних симуляцій.
Після складних розрахунків, астроном робить висновок, що ймовірність того, що ми живемо в симуляції, дорівнює ймовірності, що ми знаходимося у фізичному світі. Але якщо люди колись вигадають таку «віртуальну реальність», ці розрахунки радикально зміняться.