Внутрішньополітична ситуація
Територія імперії. До складу відновленої Візантії входила лише північно-західна частина Малої Азії, частина Фракії, Македонії і Пелопоннесу на Балканському півострові й декілька островів у північній частині Егейського моря. Константинополь був пограбований і частково зруйнований.
Ослаблення управління державою. Візантія за правління Палеологів була фактично сукупністю провінцій, які дедалі більше перетворювалися на не пов’язані між собою самодостатні округи, мало підпорядковані центру. Керівники провінцій вели «самостійну політику», самовільно укладаючи угоди із сусідами.
Боротьба за владу. За право володіння візантійським престолом із Палеологами боролися представники знатного і багатого роду Кантакузинів. У XIV ст. вони на досить тривалий час усунули від влади Палеологів. Для боротьби із суперниками Кантакузини використовували іноземні, перш за все турецькі, загони, які безжально спустошували візантійські землі.
Погіршення становища населення. У XIII–XIV ст. більшість міст Візантії занепадали. Землевласникам, великим монастирям та італійським купцям надавалися привілеї на звільнення від податків, збідніння селян і міщан різко скоротило надходження до державної скарбниці. Намагаючись виправити ситуацію, імператори збільшували податки, зменшували вміст золота в монеті, що спричинило зростання цін.
Зростання невдоволення населення. У 40-х рр. XIV ст. Візантію охопила хвиля надзвичайно бурхливих міських повстань. Вони відбувалися в Адріанополі, Солуні, Гераклеї та інших містах.
Зовнішньополітична ситуація
Зовнішньополітичне оточення. У другій половині XIII ст. на заході від Візантії сформувалася ворожа до неї коаліція, до якої входила Венеція, на півночі кордони імперії зазнавали утисків болгар і сербів, на сході зростала турецька загроза. Венеціанці й генуезці витіснили візантійців із торгівлі в Егейському морі, на самому Босфорі й Чорному морі. Найбільшу небезпеку становила турецька загроза. Спроби візантійських імператорів отримати допомогу в організації відсічі османів на Заході були безрезультатними. Організовані Папою Римським антиосманські хрестові походи 1396 і 1444 р. завершилися поразкою.
Війни Візантії із сусідами. Спроби візантійців зупинити турків у 1303–1305 рр. за допомогою найманого каталонського війська завершилися поразкою. У 20–30-х рр. XIV ст. Візантія вела виснажливі й безрезультатні війни з Болгарією і Сербією, які лише вичерпали сили сторін напередодні вирішального зіткнення з османами. У 1348–1352 рр. Візантія вела війну з генуезцями і програла її.
