Усього півстоліття тому Аральське море посідало четверте місце у світі за площею (66 тис. км2) і мало об’єм води понад 1000 км3. На сьогоднішній день поверхня озера становить п’яту частину від початкових розмірів, а його об’єм – усього десяту. Причина – активне використання вод двох головних річок регіону, який часто називають Середньоазіатським межиріччям. Це річки – Амудар’я, що впадає в Арал на сході, і Сирдар’я, що несе воду в його північну частину. У результаті озеро в 1989 р. розпалося на дві ізольовані водойми – Північне (Мале) і Південне (Велике) Аральське море. А його дно перетворюється на мертву пустелю, яку місцеві жителі називають Аралкуми.
Загальне падіння рівня води спричинило цілий ланцюжок негативних наслідків. Особливо постраждали портові міста, багато з яких перетворилися на пам’ятки минулої епохи. Так, на південному березі Аралу розташовувався Муйнак, більшість жителів якого займалися виловом риби та її переробкою. Тут був рибоконсервний комбінат, що забезпечував роботою багатьох городян (такі підприємства називають містотвірними). У 1980-х роках море покинуло порт, перетворивши його на цвинтар кораблів. Протягом кількох років, щоб дати роботу комбінату, сюди привозили заморожену рибу.
Але на початку 90-х років підприємство закрили, і жителі почали залишати місто, кидаючи свої оселі. Сьогодні від Муйнака до Аралу близько 100 км. Про його славне минуле нагадують перекошені іржаві рибальські судна. Надій на відродження немає: учені вважають, що Арал втрачено назавжди!
Ще більш трагічними можуть бути наслідки «смерті» іншого поселення – закритого військового містечка Кантубек (Аральськ-7). Його заснували на острові Відродження під час Великої Вітчизняної війни. Тут розміщувалася надсекретна лабораторія, що займалася створенням бактеріологічної зброї та її випробуваннями на тваринах – пацюках, собаках, конях, вівцях, мавпах. У містечку проживало до 2000 осіб – співробітники з родинами й військовослужбовці. Після розпаду СРСР устаткування було демонтовано.
Сьогодні вчені занепокоєні тим, що збудниками сибірки, чуми, тифу, віспи можуть заразитися гризуни. Тоді смертельно небезпечні хвороби поширяться на прилеглі території, і це буде черговим ударом по району, який і без того вже відносять до зони лиха.
Чи знаєте ви, що...
У 1956 р. був запущений Каракумський канал, що спрямував частину води Амудар'ї в пустельні райони Туркменістану. Завдяки зрошенню тут стали отримувати великі врожаї бавовнику. Але ціна «білого золота» виявилася не меншою від дорогого металу: якщо в 1965 р. море отримувало 50 км води за рік, то через п'ятнадцять років ця цифра знизилася майже до нуля.
