Перший слуховий апарат з'явився у 1878 році. Він називався Phonophor і працював за принципом телефону. Прилад винайшов цей Вернер фон Сіменс – інженер з Німеччини. Пізніше він заснував однойменний концерн.
Спочатку визнання апарат не здобув, бо слабко посилював і сильно спотворював звук. Але навіть це можна було пробачити першопрохідникові. А ось з чим миритися не хотів ніхто, так це з розмірами – прилад займав весь простір класичної чоловічої валізи. Пізніше, коли Siemens вдалося досягти зменшення розмірів, апарати почали виробляти серійно. Зараз концерн – один із світових лідерів у напрямку слухопротезування, аудіологічний напрямок розвиває компанія Signia.
Бум виробництва слухових апаратів припав на 2000-ні роки. Наразі у більшості людей за потреби є можливість придбати слуховий апарат на будь-який смак. Поговоримо про те, як удосконалилися прилади та що чекає на них у майбутньому.
У 30-х роках XX століття американська компанія Bell Laboratories за участю Харві Флетчера провела вимірювання частотних характеристик вуха та визначила верхні та нижні пороги чутності. Завдяки цьому вдалося сформулювати технічні вимоги до слухових приладів. Масове виробництво мікросхем для них почалося 1962 року, після того, як інженерний геній вигадав транзистор. Нове покоління було набагато менше попередників, але відрізнялося розширеним та покращеним функціоналом.
У 1983 році компанія Widex показала світові перші внутрішньовушні модифікації. З 1983 по 1996 рр Widex випускала цифрові внутрішньовушні слухові апарати.
1993 року в Україні була створена компанія РеОтон, яка стала невід'ємною частиною міжнародного холдингу Widex. Детальніше про її діяльність можна на сайті компанії.
2001 року Widex отримала патент на виготовлення індивідуальних вкладишів. Фактично відзначивши початок «ери нових апаратів».
До 2000 року більшість виробників перейшла до виготовлення цифрових програмованих апаратів. Їхні параметри можна було налаштовувати так, щоб вони посилювали діапазон звуків, який пацієнт чує погано. Звук в апаратах приймав та перетворював мікропроцесор з паралельною обробкою масивів даних. Це означає, що в режимі реального часу аудіосигнал проходив очищення від шумів і автоматично підлаштовувався під індивідуальні параметри сприйняття.
До 2005 цифрові апарати складали вже 80% ринку. На решту 20% припали аналогові прилади, що забезпечують лише посилення звуку та його примітивну обробку.
У ці роки йшло бурхливий розвиток систем багатоканальної обробки сигналу, кількість каналів зростала. До 2012 року їхня кількість становила 4–8, наразі – 24–48. Технології пророкують велике майбутнє, тому збільшення кількості каналів – справа часу. Більше про функції сучасних слухових апаратів можна дізнатися тут: https://reoton.com.ua/uk
Істотні зміни у слухових апаратах відбулися у 2009 році:
- стало можливим координувати апарати за допомогою бездротової системи при бінауральному протезуванні (з'єднувати 2 апарати для створення «об'ємного звучання» та скоординованої обробки сигналу);
- пішли фонові шуми (система компресії зазнала змін, з'явилася можливість «стиснути» сигнал, що заважає, і виділити корисний більш м'яко);
- апарати стали автоматично налаштовуватися на сприйняття мови в груповій розмові;
- підвищилася розбірливість мови;
- прилади стали збирати статистику використання.
Також "електронні вуха" отримали функцію бездротового зв'язку. Вони навчилися підключатися до телевізора, телефону, плеєра. Синхронізація дозволила слухати звуки без перешкод. Так, говорити по мобільному в метро стало набагато комфортніше, система забирає сторонні шуми.
Світові лідери серед виробників аудіологічної техніки прагнуть зробити слухові апарати ще досконалішими. Планується вбудувати в них синхронні перекладачі, датчики медичних показників та фітнес-трекерів. Все це не просто полегшить життя людям, що слабо чують, але й виведе його на новий рівень.