Лівобережжя. Козакам, які після ліквідації Гетьманщини не пішли на службу до карабінерських полків, було надано власне господарство, віддаючи чверть своїх прибутків як податок державі. Козацька старшина, що перейшла на службу в карабінерські полки, отримала російські армійські чини. Це стало кроком до її зрівняння у правах із російським дворянством Звичайні селяни (посполиті) утратили право переходу і стали кріпаками. їхня кількість становила 40–45 % від загальної кількості населення. Міщани дедалі більше зазнавали утисків із боку імперської адміністрації.
Слобожанщина. Козакам, які відмовилися записуватися до гусарських полків, було надано статус військових обивателів. Мали той самий статус, що й колишні козаки Гетьманщини. Козацька старшина отримала військові ранги російської армії і згодом була зрівняна в правах із російським дворянством. Звичайні селяни (посполиті) були прикріплені до землі й унаслідок численних дарунків і роздач земель імперським урядом перетворилися на кріпаків. Для міщан, як і на Лівобережжі, формально до 1831 р. зберігалося право міського самоврядування, але фактично воно ігнорувалося.
Правобережжя. Селяни становили переважну більшість українського населення і були кріпаками. Козацтво як соціальний стан було ліквідовано ще польською владою. Козацька старшина під тиском поляків переселилася на Лівобережжя або прийняла католицтво і сполонізувалася. Міщани-українці часто складали меншість населення міст. Щонайменше 70–80 % населення багатьох міст і містечок становили євреї і поляки.
Південь. Кріпосні селяни становили 6,5 % від усіх жителів. Більшість населення становили державні селяни, іноземні колоністи. Вони були особисто вільними, володіли земельними наділами, сплачували податки державі. Великі землевласники мали тут найбільші з усіх українських регіонів володіння. Швидко зростала кількість міщан. Відбувалося це разом із заснуванням міст. Національний склад міського населення був строкатим, українці в ньому складали меншість.
