Західноукраїнські землі за рівнем економічного розвитку значно поступалися іншим регіонам імперії Габсбурґів. Фактично їх економічний статус наближався до колоніального, оскільки в економічній системі імперії їм належала роль аграрно-сировинного придатку – постачальника продуктів харчування і сировини для промислово розвинених регіонів та ринку збуту виготовлених там товарів.
Сільське господарство. Становило основу економіки краю. У Східній Галичині переважало рільництво, яке мало екстенсивний характер. Зростало обезземелення селян. Протягом першої половини XIX ст. тут сталося сім масових голодоморів. Зерно з поміщицьких маєтків вивозилося до інших провінцій імперії. На Закарпатті оброблювані землі використовувалися для розвитку виноградарства, садівництва та хліборобства. У гірських районах розвивалося тваринництво і лісорозробка. Дрібні наділи не могли забезпечити існування селян. Це змушувало їх виїздити на заробітки до інших регіонів. У Північній Буковині розвивалося рільництво, тваринництво, лісорозробка і мисливство. Більшість продукції вивозилася до центральних провінцій імперії.
Промисловість. Перебувала в тривалому застої. Традиційні галузі місцевої промисловості – шкіряна, соляна, текстильна, лісова, тютюнова, залізоробна – майже не розвивалися. У 30–40-х рр. XIX ст. під впливом промислової революції розпочинається деяке пожвавлення у промисловості Східної Галичини. Проте підприємства краю зберегли ремісничо-мануфактурний рівень. Праця вільнонайманих працівників майже не використовувалася. Перші дві парові машини з’явилися в Галичині 1843 р.
Торгівля. Розвиток торгівлі був пов’язаний із поступовим збільшенням товарного виробництва. Сільськогосподарські продукти і сировина експортувалися в деякі країни Західної Європи та вивозилися до інших провінцій імперії. До Наддніпрянщини з Галичини вивозилася деревина і полотно, а звідти надходила худоба і промислові товари. Великі капітали нагромаджувалися в руках купців, поширювалося лихварство. Однак до середини XIX ст. попит на галицькі товари поступово знижувався і скорочувався їх експорт. Із Північної Буковини до західних провінцій імперії вивозилися вовна, прядиво з льону і конопель, ліс. Закарпаття постачало на зовнішні ринки продукцію сільського господарства і деревину. Купецтво нагромаджувало значні капітали, але рідко вкладало їх у промислове виробництво, яке залишалося монополією землевласників і держави.
