Вчені зняли з Колумба звинувачення у тому, що саме він завіз цю хворобу до Європи.
Збудником сифілісу, що залишається хоч і не такою великою як у минулому, але все ж таки серйозною проблемою для людства, є один з чотирьох підвидів блідої трепонеми – Treponema pallidum pallidum. Інші три підвиди викликають не менш неприємні хвороби – фрамбезію, пінту і беджель – але зустрічаються вони сьогодні, як правило, лише у тропічних та субтропічних регіонах. У Європі сифіліс особливо лютував у XV-XVIII століттях, і згідно з поширеною, хоч і недоведеною версією, привіз його на континент Христофор Колумб, який повернувся в 1493 році з Америки.
Але, як нещодавно з'ясувала міжнародна наукова група під керівництвом професора Верени Шюнеманн з Університету Цюріха, бліда трепонема була поширена в Європі задовго до подорожі Колумба.
Вчені досліджували останки чотирьох людей із Фінляндії, Естонії та Нідерландів, ДНК-тест яких показав наявність трепонематозу. За допомогою традиційного радіовуглецевого аналізу та молекулярного датування вдалося встановити, що ген бактеріального збудника відноситься саме до періоду XV-XVIII століть.
Крім власне сифілісу в останках виявилася ще й фрамбезія, яка переноситься через простий контакт зі шкірою.
«Наші дані показують, що фрамбезія була поширена в Європі у той період. Ареал її розповсюдження не був обмежений тропіками як сьогодні», – каже Верена Шюнеманн.
Однак на цьому відкриття не скінчилися. В одному зі скелетів з Нідерландів вчені знайшли невідому досі лінію трепонеми, яка, ймовірно, розвивалася разом із сифілісом та фрамбезією, але сьогодні вже як хвороба не існує. За словами авторів дослідження, ця лінія споріднена з усіма сучасними різновидами трепонеми, і мабуть, у Європі того періоду циркулювали різні підвиди, які накладалися один на одного, вражаючи одного й того ж власника.
Використавши це своє відкриття як об'єкт генетичного аналізу, вчені змогли вперше точно датувати дерево розвитку блідої трепонеми. Як з'ясувалося, існуючі сьогодні її підвиди розвивалися протягом щонайменше 2500 років, а останній загальний предок усіх штамів, що викликають сифіліс, датується проміжком з XII по XVI століття.
«Відповідно, епідемія сифілісу навряд чи могла бути викликана лише подорожжю Колумба до Європи, – резюмують професор Шюнеманн. – Різні трепонематози могли розвиватися спільно, а потім до або під час встановлення міжконтинентальних контактів обмінятися генетичним матеріалом».
Шюнеманн упевнена, що такий висновок ставить нові питання щодо розвитку та поширення хвороби, а можливо також і питання необхідності переглянути існуючі погляди на сифіліс та інші близькі йому хвороби.
