Домігся від Папи Римського права для греко-католицьких ченців навчатися в західноєвропейських католицьких семінаріях.
Аби перешкодити полонізації українців та білорусів, 1615 р. за дозволом Риму зініціював зрівняння статусу греко-католицьких та єзуїтських шкіл.
У 1617 р. за зразком католицького чернецтва і на підставі статуту Св. Василія здійснив реорганізацію греко-католицького чернецтва. Монастирі, що визнали унію, було об’єднано в єдину Конгрегацію Св. Трійці, незалежну від єпископів й очолювану виборним протоархімандритом.
За наполяганням митрополита ченці-василіяни засновували школи майже при кожному своєму монастирі.
Неодноразово захищав греко-католицьку церкву перед польським королем, представниками Папи Римського, в урядових і церковних польсько-литовських колах, у виступах на сеймах.
Розпочав переговори з владиками відновленої 1621 р. православної церкви про порозуміння «однієї Русі з другою» і можливе створення в Речі Посполитій окремого Київського патріархату для об’єднаної православної і греко-католицької церков, підпорядкованої Риму. Але проти цього виступили польська влада, Папа Римський і українське козацтво.
За заслуги перед греко-католицькою церквою ще за життя з пошаною титулувався «атлантом Унії» і «підпорою Церкви».
