Данило Галицький (1201–1264) – старший син Романа Мстиславича та його другої дружини Анни, князь волинський і галицький. У 1214–1215 рр. разом із братом Васильком вокняжився у Володимирі-Волинському й розгорнув боротьбу за здобуття Волині. У 1245 р. остаточно вокняжився в Галичі й відновив єдність Галицько-Волинського князівства.
Основні заходи діяльності
Разом з іншими руськими князями брав участь у битві з монголами на річці Калка 1223 р.
Правив спільно з молодшим братом Васильком Романовичем (бл. 1203 – бл. 1269 рр.).
До 1234 р. об’єднав під своєю владою всі Волинські землі.
Погодився прийняти від Папи Римського королівську корону й укласти унію православної і католицької церков, сподіваючись на допомогу Риму в боротьбі з монголами. Коронація відбулася 1253 р. у місті Дорогочин. Сподівання не виправдилися і зв’язки були розірвані.
Сприяв розбудові старих і зведенню нових міст. Заснував міста Холм (бл. 1237 р.), Львів (1256 р.) та ін.
Протягом 1253–1254 рр. підкорив литовські племена ятвягів; їхні землі було поділено між Галицько-Волинською державою, Мазовією і Тевтонським орденом.
Відновив єдність Галицько-Волинської держави, приєднавши в 1238 р. Галицьке князівство.
Здійснив похід на Чорну Русь (сучасна північно-західна Білорусь), якою став правити син Данила Галицького Роман Данилович як васал литовського князя Міндовга.
Зупинив просування на українські землі німецького Добжинського ордену тевтонських рицарів-хрестоносців, завдавши їм поразки в 1238 р. під Дорогочином.
Успішно боровся з монгольськими загонами темника Куремси в 1254–1255 рр. і приєднав унаслідок цього до своїх володінь землі по річках Случ, Тетерів і Південний Буг.
У 1239 р. підпорядкував Київ, правити яким доручив воєводі Дмитру Єйковичу.
У результаті походів 1243–1244 рр. на Польщу підкорив Люблінську землю.
У 1259 р. у боротьбі з татарським ханом Бурундаєм зазнав поразки. Змушений визнати зверхність Золотої Орди і зруйнувати найміцніші фортеці князівства – Луцьк, Крем’янець, Львів, Данилів та ін.
Наприкінці 1245 р. здійснив поїздку до Золотої Орди, де домігся від хана Батия підтвердження своїх прав на Волинь і Галичину.
Після перемоги під Ярославом (1245 р.) остаточно ліквідував боярську опозицію, стративши багатьох її ватажків.
У 1274 р. установив мирні відносини з Польщею та Угорщиною.
Доклав чимало зусиль для створення широкої антимонгольської коаліції у складі Папи Римського, Тевтонського ордену, Угорщини, Польщі та Литви.
У 1246 р. заснував Галицьку митрополію, яка, на думку князя, повинна була перебрати на себе функції загальноруської.
Реформував військо. Замість нечисленних постійних загонів дружинників, князів і бояр, які за необхідності доповнювалися народним ополченням, створив регулярну, добре озброєну і навчену піхоту з городян.
Значення діяльності
Видатний державний діяч, полководець і дипломат.
В умовах ворожого оточення упродовж сорока років вів боротьбу з боярською опозицією за відновлення Галицько-Волинської держави і переміг.
Підніс авторитет Галицько-Волинського князівства в середньовічному світі.
Доклав чимало зусиль у справі об’єднання земель Південно-Західної Русі.
Продемонстрував усьому світові реальну можливість успішної боротьби із Золотою Ордою.
