Освіта і наука. Мусульмани створювали власні ісламські школи – медресе. Зберігалася давня індійська система освіти. У школах при храмах і вдома навчалися лише хлопчики із заможних родин. Головним центром індійської освіти було місто Бенарес у Північній Індії. Місцеві наставники – пандити – навчали учнів Вед, математики, астрології та інших знань. Навчання тривало 10–12 років.
Індійські вчені значно випередили вчених інших країн у пізнанні Всесвіту. Проте в XVI–XVII ст. великих наукових відкриттів здійснено не було. У XVI ст. в багатьох індійських містах діяли, як і раніше, астрономічні обсерваторії. Лікарі вивчали психічні захворювання і робили пластичні операції, суттєво випереджаючи європейських колег, які цього робити не вміли. Завдяки точним математичним розрахункам архітектори зводили величні храми і палаци.
Література. Найвідомішим істориком і письменником за правління Акбара був Абу-ль-Фазл. У його праці «Акбар-наме» викладено політичну і військову історію Індії за часів Акбара.
Найвідомішим мусульманським поетом «епохи Акбара» був Файзі, брат Абу-ль-Фазла. Він писав перською мовою за мотивами індуського епосу.
Найвидатнішим поетом цієї доби, який писав мовою хінді, був Тулсі Дас. Він створив більше десяти книг, серед яких найвідоміша «Рамачарітаманаса». У ній у формі вільного переказу давніх героїчних і міфологічних сказань витончена чуттєвість поєднувалася з гармонією і музикою слова.
Піднесення літератури тривало за наступників Акбара – Джахангіра та Шах-Джахана. Джахангір був талановитим письменником, про що свідчать його славнозвісні «Мемуари». При Шах-Джахані індійську історичну літературу збагатили праці Абд-уль-Хаміда Лахорі («Бадшах-наме») та Хафі-хана («Мунтахаб-уль-лубаб»).
Архітектура. Найвідомішими архітектурними пам’ятками часів Акбара стали палаци-фортеці в Агрі та Лахорі, гробниця Хумаюна в Делі, а також будівлі в щойно заснованому місті Фатхпур-Сикрі.
Джахангір був прихильником садово-паркового мистецтва. За його правління створювалися славнозвісні монгольські сади з численними фонтанами, штучними водоймами та площами-терасами.
За правління Шах-Джахана були зведені споруди, які вирізнялися стрункістю і витонченістю. Архітектурним шедевром стала велична резиденція падишаха в Делі, яку називали «раєм на землі».
Неперевершеним шедевром монгольського стилю стала мечеть-мавзолей Тадж-Махал, зведена за наказом Шах-Джахана на згадку про його померлу дружину. Її збудували з білого мармуру, прикрасили білими куполами і мінаретами, які віддзеркалювалися у великому басейні. Мечеть мала грандіозні розміри: могла одночасно вмістити майже 100 тис. осіб.
Живопис. Панівним був жанр мініатюри. Спостерігався взаємовплив давньої індійської і монгольської мініатюри. Митці використовували природні, переважно мінеральні фарби, завдяки чому їхні твори зберегли свої кольори до наших днів.
Найвідомішими художниками-мініатюристами були перський художник Ходжа Абд-ус-Самад та індійські майстри Дасванатх та Басаван.
У XVII ст. в мініатюрному живописі з’являються європейські сюжети (Мадонна з дитиною) і нові художні засоби (використання світлотіні).