Ця хижа морська риба ряду Окунеподібні – єдиний представник родини Мечорилі (Xiphiidae). Тіло її вкрите не лускою, а шорсткою шкірою. Забарвлення спини яскраве, пурпурово-блакитного кольору з бурим або червонуватим полиском і в напрямку до черева переходить у нечистий, часто навіть матовий, синювато-білий колір, який має гарний сріблястий полиск. Плавці аспідно-синього кольору, також зі сріблястим полиском. Хвіст має синьо-чорне забарвлення. Очі темно-сині.
Тіло струнке, видовжене, торпедоподібної форми, злегка стиснуте з боків, ззаду майже округле. Передня частина спини від переднього спинного плавця до голови поступово поглиблюється. Верхня щелепа витягнута в довгий мечоподібний відросток.
Цей відросток має вигляд широкої пластинки, що поступово стоншується і на кінці переходить у тупе вістря; краї пластинки ріжучі, тонко зазублені. Пластинка ця спершу опукла, до кореня пласка і навіть увігнута, вгорі вкрита смужками, а знизу – однією борозною. Формують цю пластинку передні лобові кістки, ґратчаста кістка та сошник. Власне ж пластинку утворюють видовжені та перетворені щелепи. Структура меча комірчаста, складається з кількох порожнин, зв’язаних і вкритих дуже щільною кістковою масою. Вони пронизані чотирма трубками – каналами, якими проходять живильні судини. Нижня частина пащі не видовжена; ротовий отвір розтягнутий далеко аж за великі очі. Середній розмір риби-меч досягає 2,5–3 м, вага – 150–200 кг. Утім, трапляються екземпляри і 4 м завдовжки, а вкрай рідко – майже 5 м. їхня вага може досягати 350 кг. Розповіді ж про значно більших велетнів – ще довших та важчих – не варто брати на віру. Чверть або третина всієї довжини риби припадає на меч. Це небезпечна зброя, і риба користується нею надзвичайно спритно.
Ареал поширення риби-меча дуже великий. В Атлантичному океані він простягається приблизно від Шетландських островів та південного берега Ньюфаундленду до мису Горн і навіть до мису Доброї Надії. У Тихому океані риба-меч трапляється від західного берега Південної Америки та Нижньої Каліфорнії до Нової Зеландії і, переходячи Індійським океаном, до острова Св. Маврикія, де бачили цю рибу. Далі вона постійно зустрічається в Середземному морі, іноді заходячи на схід аж до Константинополя. Як стверджує Еліан, вона нерідко запливає навіть у Чорне море, а іноді – й до Дунаю. Улітку навідується також до Балтійського моря і випадково заходить уздовж західного берега Скандинавії до мису Нордкап. Літню появу великої кількості риби-меча, яка повторюється з року в рік біля берегів новоанглійських штатів, Браун Ґуд пояснює тим, що вони рухаються туди, супроводжуючи косяки риб, якими харчуються.
Риба-меч належить до найшвидших та найвитриваліших риб, зважаючи на її розміри. Тому вона може перемагати дрібніших риб, які разом із каракатицями є її улюбленою, якщо не єдиною, їжею. Загалом, рибу-меча можна вважати нешкідливою і боязкою, але вона страшенно дратівлива, і в неї іноді без жодного приводу трапляються раптові напади небезпечної люті та нестримного бажання руйнувати. У такі періоди вона здатна завдати шкоди. Рибалки та приморські мешканці, які добре знають повадки риби-меч, її готовність до боротьби і часто безглузду сміливість, навіть склали про неї приказку. Зазвичай риба з’являється на поверхні моря в безвітряні теплі дні і спокійно плаває, причому виставляє з води частину свого спинного та хвостового плавців. Іноді вона рухається швидше, пірнає на поверхні туди-сюди і грає: повністю вистрибує з води і знову пірнає в морську глибочінь. Плескіт від цих її великих стрибків розходиться далеко.
У європейських водах, особливо в Середземному морі, можна спостерігати, як ці риби плавають парами чи навіть спаровуються. Проте, досвідчені рибалки Нової Англії ніколи не бачили цього на власні очі, і капітан Асібі запевняє, що він ніколи не бачив двох мечорилів ближче ніж на 10–12 м одне від одного. Зі щогли корабля можна за сприятливих умов бачити 10–15 і навіть 20 особин цих риб. Коли здіймається вітер або настає прохолода, мечорили зникають у глибині.
За словами досвідчених рибалок, вони виходять на поверхню, коли випливають макрелі, і також пливуть за ними на глибину. Хижак стрімголов кидається у густий табун риб, зі швидкістю блискавки завдає своєю небезпечною зброєю ударів направо і наліво, поки не вб’є достатню для нього кількість, а потім поїдає здобич, що плаває навколо. Багато риб під час таких шалених атак розтинають навпіл.
Коли читаєш описи мечорила, які залишили нам предки, то зазвичай зважаєш на те, що ці розповіді схожа на фантазії. Але ж і жодну іншу тварину давні дослідники не описали так правильно, як мечорила. Я далекий від того, щоб вважати всі розповіді нових спостерігачів правдивими. Але не підлягає жодному сумніву, що вони підтвердили майже всі без винятку дані наших предків. Необхідно спершу згадати про них, і тому ми наведемо їх з твору чудового перекладача Геснера:
«Це дуже гарна, весела, сильна і благородна риба. Інші народи своїми мовами іноді називають її воїном, або капітаном, або морським царем – за її величезний меч, силу та могутність. Кити бояться мечорилів як смертельних ворогів, хоча й мечорили бояться кита, якого тут називають Ваіепа: охоплені страхом, риби-меч застромлюють свій дзьоб, або меч, у мул і так стоять нерухомо. Ваіепа, помітивши лише нерухому колоду, пропливає повз неї, не чіпаючи її.
В Індійському океані цей мечорил такий величезний, що пробиває своїм вістрям, або дзьобом, стінки португальських кораблів за-втовшки як півтори долоні. Вчені та відомі люди говорили, що подібна риба іноді може навпіл розітнути своїм мечем людину, яка плаває поблизу корабля. Безперечно, у цієї тварини гострий, твердий і міцний меч, що має величезну силу.
Рибалки страшенно бояться цих риб, оскільки вони, потрапляючи до невода, своїм великим і сильним мечем розривають його на шматки. Утім, іноді їх виловлюють саме неводом, особливо молодих особин».
Твердження, що риба-меч нападає також на китів, підтверджувалося кілька разів. Але все ж треба з пересторогою сприймати дані спостерігача Крауа, одного англійського мореплавця, оскільки дуже ймовірно, що він говорить не про рибу-меча, а про єдинорога. «Якось вранці, – розповідає Крауа, – під час штилю, що застав наш корабель поблизу Гебридських островів, весь екіпаж зібрався подивитися на битву між акулами та кількома мечорилами з одного боку і гігантським китом – з другого. Сталося це саме в розпалі літа, стояла ясна погода і кит був поблизу корабля; отже, ми мали якнайкращу нагоду для спостереження. Щойно спина кита з’явилася над поверхнею, акули вистрибнули з води на кілька метрів і з неймовірною силою накинулися на об’єкт своєї ненависті, завдаючи йому потужних ударів своїми довгими хвостами. Удари були такі сильні, що їхній звук нагадував постріли – ніби десь недалеко стріляли з гармат. Мечорили, у свою чергу, нападали на бідолашного кита ззаду, оточивши його з усіх боків і багато разів поранивши, тож нещасна тварина не мала можливості врятуватися. Коли ми втратили його з поля зору, то вода навколо була залита кров’ю, а тортури все ще тривали. Ми не сумнівалися в тому, що цей кит загинув».
Хоча під час цього та подібних до нього спостережень можлива помилка, проте не можна заперечувати можливість чи навіть імовірність того, що іноді риба-меч нападає на гігантських морських тварин. А й справді, чому так добре озброєна риба, яка під час нез’ясовних спалахів гніву нападає не тільки на судна своїх переслідувачів, а й на кораблі, що спокійно рухаються своїм шляхом, не може іноді напасти на величезного кита? Ці дані краще, ніж розповідями Крауа та інших мореплавців, підкріплюються спостереженнями старого і досвідченого морського офіцера.
Риба-меч здатна розвивати швидкість близько 100 км/год. Відомі випадки, коли риби-меч пробивали борти шлюпок,– скоріше за все, випадковість, викликана високою швидкістю риби і неможливістю змінити траєкторію руху. Нерідко, застрявши у борті корабля, риба не могла витягнути свій меч і гинула.
Барон Лагонтан протягом двох годин спостерігав з палуби свого фрегата, як поблизу один мечорил нападав на кита, що марно намагався пірнути у воду. Коли кит випливає на поверхню, щоб подихати, біля нього одразу з’являвся мечорил «і вистрибував з води, щоб у такий спосіб устромити свій меч у тіло кита». Оскільки Лагонтан говорить не про масову боротьбу, що відбувається далеко, коли це могло б ускладнити спостереження, а про двобій тварин, битву, що відбувалася поблизу, то його проста і невигадлива розповідь заслуговує на цілковиту довіру. Слід згадати як про правдивий факт, що риба-меч нападала й на інших великих тварин, які в жодному разі не могли бути для неї їжею, і проколювала їх. Так, Данієль розповідає, що в річці Северн, поблизу Ворчестера, мечорил простромив людину, котра купалася, а самого його потім було спіймано.
«Риба-меч, – так розповідає Вайт Джиль із Південного океану, – завдає клопоту нашим рибалкам. Я дізнався про численні нещасні випадки, спричинені молодими мечорилами. Якось мечорил проколов тубільцю долоню; рана була кругла. Після нападу риба вийняла свого меча і, не діставши покарання за скоєне, рушила далі. Наступного разу інший тубілець прийшов пізно ввечері з проханням дати арніки для юнака, якого поранив великий мечорил. У гонитві за зграєю риб мечорил у запалі потрапив у великий човен, у якому сидів цей юнак. Риба пробила своїм мечем обидва борти човна, а оскільки коліно хлопця було саме на лінії удару, то мечорил проткнув і його недалеко від зчленування. Меч був принаймні два фути завдовжки. На кілька секунд бідолашний юнак знепритомнів від сильного болю; він втратив багато крові і досі шкутильгає. У двох інших випадках було проколото сідничну кістку, причому стегнову артерію майже повністю розірвано. Обидва поранені нарешті повністю одужали. Найсумніший випадок стався з дівчиною, якій ця страшна риба поранила стегно, – вона ледве уникнула смерті, адже жахлива рана зажила тільки за місяць – після тривалого дбайливого лікування».
Риба-меч є об’єктом промислу переважно пелагічним ярусом і цінним трофеєм спортивного рибальства.
