Щоб помилуватися зірками, зовсім не обов’язково чекати вечора й дивитися на небо – зірку можна знайти і на дні моря! Як це не дивно, деякі морські зірки можуть змінювати стать. У юному віці вони є особинами чоловічої статі, однак з віком набувають жіночої. Проте найцікавішим є те, що, аби народити потомство, морській зірці часом достатньо просто поділитися на дві частини! Кожна з таких частин починає жити окремо і врешті-решт виростає в нову зірку. Ця дивовижна властивість відновлення називається регенерацією.
У середні віки, бажаючи наголосити на шляхетному походженні особи, іноді казали: «У неї блакитна кров». Імовірно, у людей вищого соціального стану була дуже світла шкіра, крізь яку просвічувалися блакитні вени, створюючи ілюзію, що кров також блакитна. Проте ще з далекої кембрійської епохи на планеті мешкають істоти, які справді можуть похвалитися кров’ю такого кольору! Це головоногі молюски: восьминоги, кальмари й каракатиці – «аристократи» моря, їхня кров набуває блакитного кольору через вміст у ній міді, а женуть її по тілу молюсків аж три серця – головне й два додаткових.
Прикметною рисою головоногих молюсків є чорнильний мішок. Коли каракатиці або восьминогу загрожує небезпека, вони можуть випускати із себе їдучу чорнильну пляму.
Морське дно є домівкою й для невеличкого рака-самітника. Більшість його родичів-раків можуть похвалитися міцним панциром з особливої твердої речовини – хітину. А ось раку-самітнику не пощастило – його беззахисне черевце панциром не прикрите. Щоправда, ця істота доволі винахідлива. Рак знаходить мушлю, покинуту колишнім господарем – молюском, і поселяється в ній. Підрісши, він змінює мушлю, оскільки стара стає йому замалою.
Часто цей рак-дивак поселяє у своїй мушлі актинію – одного з представників поліпів, родичку медуз, схожу на барвисту квітку. Прилаштувавши її до своєї мушлі, рак перебуває під надійним захистом, адже жалкі щупальця актинії здатні дати відсіч будь-яким хижакам. Взамін актинія живиться тією самою їжею, яку знаходить рак.
Часто, повертаючись додому з узбережжя, ми намагаємося забрати із собою частинку моря – гарну мушлю. Притулиш цей морський подарунок до вуха – і здається, ніби чутно шум прибою. А колись це маленьке чудо було домівкою для живої істоти – молюска. Деякі мушлі мають цінний секрет. Варто до неї всередину потрапити піщинці, як молюск шар за шаром починає покривати чужорідний предмет перламутром і росте справжня коштовність – перлина! Найбільша в історії перлина належала іспанському королю Філіппу II. Важила вона 6,8 грама, а розмірами не поступалася голубиному яйцю.
