Амофіла піщана (Ammophila sabulosa)

Належить до підряду Жалкі комахи ряду Перетинчастокрилі. Полює вона на гусінь озимої та інших совок, що живуть у землі.

Струнке тіло, вузенька талія і черевце з червоним поясочком на тонкій стеблинці – ось загальні ознаки амофіли.

Ця комаха риє свою нірку самостійно, тихо і не поспішаючи. Передні ніжки правлять їй за грабельки, а щелепи – за лопатку. Коли якась піщинка не зразу піддається зусиллям амофіли, з глибини колодязя можна почути різке скреготіння, що виникає від тремтіння крил. Через короткі проміжки часу комаха вилазить з нірки, тримаючи в щелепах грудочку землі або камінець. На льоту відкидає його подалі, щоб не захаращувати місце біля входу. Деякі з великих піщинок амофіла не відносить, а складає поблизу. Цей матеріал стане їй у пригоді, коли треба буде закласти вхід у нірку.

Та ось нірку вирито. Увечері або коли сонце перестане освітлювати нірку і вона опиниться в тіні, амофіла вирушає до купи відібраних грудочок землі. Якщо тут немає нічого підхожого, вона шукає по сусідству й неодмінно знаходить те, що їй потрібно. Це невеликий плаский камінець діаметром трохи більший за отвір нірки. Амофіла переносить його в щелепах і прикриває цими тимчасовими дверима вхід у нірку. Назавтра, коли повернеться спека і сусідні схили заллють сонячні промені, настане час полювання. Амофіла зуміє віднайти своє житло, захищене масивними дверима. Вона повернеться до нього, волочучи між ніжками на ралізовану гусеницю, схоплену за загривок. Підважить двері, що нічим не відрізняютьс я від розкиданих навколо інших камінців і се крет яких знає тільки вона. Затягне свою ідо бич на дно колодязя, відкладе яєчко і годі за купорить колодязь, ретельно змівши в нього вириту раніше землю.

Час від часу, почувши під землею гусеницю совки, амофіла починає конати, але витягти здобич їй вдається лише в тому разі, якщо ґрунт досить пухкий. Витягнувши на поверхню гусеницю, що відчайдушно пручається, насамперед уколює її знизу між головою і першим сегментом грудей. Гусениця звивається вже не так сильно. Відпочивши, амофіла обхоплює гусеницю щелепами за спинку і, вигнувши довге черевце, починає послідовно жалити знизу в кожен сегмент, поступово перехоплюючись щелепами і просуваючись від голови до заднього кінця.

Позбавивши гусеницю здатності рухати ся, амофіла прямує, тримаючи її щелепами і передніми ногами, до своєї нірки. Іноді вона не може одразу її знайти, і тоді залишає здобич та продовжує пошуки порожнем, повертаючись час від часу перевірити, чи на місці гусениця. Відшукавши нарешті вхід у нірку, амофіла відсуває камінець і, задкуючи, затягує паралізовану жертву у приготовлений притулок. Там вона відкладає на гусеницю яйце і вибирається на поверхню. Вертикальну шахту амофіла завалює піском і а камінцями, а потім приховує сліди своєї робо ти, тож через деякий час місце, де була нірка, тоді й відшукати.

Амофіли живуть поодинці, розпорошені на великих відстанях, і кожна зустріч з ними майже завжди випадкова.

Життя дорослих риючих ос зазвичай триває всього одне літо. Рідко протягом року буває кілька поколінь. Навесні або на початку літа першими виходять з лялечок самці й відлітають подалі від гнізд, у яких перезимували. Потім з’являються самиці. Вони об'єднуються із самцями, що виросли в інших нірках; завдяки цьому не відбувається схрещування.

Після спаровування й відкладання яєць самиця не припиняє піклуватися про гніздо.

Оса-мати й далі вигодовує щодень більшу личинку новою їжею. Можливо, що самиця обслуговує одночасно декілька нірок. Тільки після перетворення в лялечку личинки оса остаточно запечатує гніздо. Пісок над каменем-кришкою оса розрівнює головою. Дехто спостерігав навіть, що деякі оси затискали камінець верхніми щелепами і з його допомогою розрівнювали та утрамбовували пісок.