На початку правління намагався дотримуватися принципу рівноправ’я релігій.
Поступово визнав за доцільне забезпечити християнській церкві привілейоване становище в державі й перетворити її на інструмент державної влади.
Християнство, за задумом імператора, повинно було стати офіційною ідеологією Римської імперії, здатною об’єднати суспільство і перешкодити розпаду держави.
Сам Константин, залишаючись язичником, вважав для себе можливим втручання у справи організації християнської церкви та суперечки з питань віровчення, стверджуючи, що має особливий зв’язок із християнським богом.
Скликав церковні збори, головував на них і визначав їхні рішення.
Основні законодавчі заходи Константина І Великого щодо християнства
313 р. н. е. – Медіоланський едикт про визнання християнства рівним у правах з іншими релігіями в Римській імперії.
313 р. н. е. – Постанова про звільнення служителів християнської церкви від усіх особистих повинностей на користь держави.
315 р. н. е. – Постанова про звільнення християнської церкви від сплати всіх податків.
316 (321) р. н. е. – Визнані законними процедури звільнення рабів у християнських церквах, як це раніше здійснювалося у язичницьких храмах.
320 р. н. е. – Едиктом закріплено право християнських церков приймати заповіти.
321 р. н. е. – Едиктом закріплено право робити будь-які внески до християнських церков.
322 р. н. е. – Заборонено примусово залучати християн до участі в язичницьких святкуваннях.
323 р. н. е. – Поширення дії всіх прийнятих раніше едиктів та постанов стосовно прав, наданих християнській церкві, на всю Римську імперію.
