У цей день (18 січня) дотримувалися суворого посту. Надвечір ішли до церкви, де відбувалася святкова служба, що завершувалась освяченням води. Принісши в глечику або пляшці свячену воду додому, господар робив із кількох колосків або цілющих трав кропило й окропляв водою всіх членів сім’ї, хату, подвір’я, криницю, господарський інвентар, худобу.
Аби залякати нечисту силу, курили ладан чи пахуче зілля, малювали крейдою або олівцем хрести на хатньому начинні, дверях, господарських будівлях. Гуцули ж розпускали вівсяний сніп, занесений до хати ще на початку святок. З нього робили перевесла, якими господар обв’язував кожне фруктове дерево в садку, щоб родили так рясно, як овес.
У багатьох місцевостях протягом усіх Святвечорів господиня збирала по ложці кожної страви і розмішавши з борошном та дрібним сіном, віддавала худобі, приказуючи: «їж святу їжу, здорова будь, як ця весна, що йде до нас, плодюча будь, як земля, і ніяка лиха сила не вчепиться до тебе!» Після виконання ритуалів та врочистої трапези «проганяли» кутю – виходили з хати і зчиняли галас, б’ючи макогоном або поліном по парканах, пустих цебрах і вигукуючи: «Геть, кутя, з покутя, а ти, озвар, йди на базар!» Потім батьки присмалювали чуба своїм синам, «щоб вовка не боялися», – узявши головешку, торкалися нею кінчиків хлопчачого волосся. Звідси й приказка: «Ти ще не бачив смаленого вовка!»
