Іноді сіру і чорну ворону розглядають як підвиди одного виду. Чорну ворону називають Corvus corone corone, а сіру – Corvus corone cornix. У сірої ворони тільки голова, передня частина шиї, крила і хвіст чорні, а решта оперення світло-попелясто-сіре або, у молодих, брудно-попелясто-сіре. У чорної ворони оперення чорного кольору з фіолетовим або пурпуровим полиском; райдужна оболонка ока бурого кольору; у молодих ворон оперення матово-чорне, а очі сірі. Довжина і тієї й іншої дорівнює 47–50 см, розмах крил 100–104 см, довжина крил 30 см, хвоста 20 см. Водяться обидва види в Європі та Азії, але сіра ворона більш поширена, ніж її родичка.
Своїм способом життя сіра і чорна ворони майже нічим не відрізняються одна від одної. Обоє представляють осілих, рідше – кочівних птахів, що живуть парами або об’єднавшись у велику зграю. Гаї на полях – їх улюблене місцеперебування; але вони не уникають і великих лісів, оселяються навіть по сусідству з людиною, якщо відчувають себе в безпеці. Зір, слух і нюх – добре розвинені, а за розумовими здібностями ворони ненабагато поступаються великому ворону.
Наприкінці березня або на початку квітня ворони будують гніздо, схоже на гніздо великого ворона, але менших розмірів. Самка кладе 3–5 зеленуватого з цятками кольору яєць і береться насиджувати. Обоє батьків доглядають за пташенятами, годують їх і захищають від небезпеки. Ворогами ворон є лисиця, лісова куниця, кречет, яструб і пугач; крім того, вони потерпають від різних паразитів, що гніздяться в їх оперенні.
Сезону розмноження сірої ворони передують ігри, погоні, перекидання в повітрі. Нове гніздо партнери будують кожного сезону. Дарма, що невеликі, ці птахи безстрашно захищають своїх пташенят, атакуючи будь-якого непроханого гостя – хоч кішку чи собаку, а хоч і людину. Ворони запам’ятовують кривдника і, коли він з’явиться знову, неодмінно зчинять галас.
