Тривалий час внутрішня будова нашої планети залишалася однією з найбільших загадок. Та й сьогодні про космос ми знаємо більше, ніж про земні надра. Це не дивно, адже вони приховані від людини. Вивчати їх доводиться, вимірюючи швидкість поширення сейсмічних хвиль.
Виділяють три внутрішні шари нашої планети: ядро, мантію і земну кору. Учені припускають, що таке розшарування надр сталося понад 4 млрд років тому.
У центральній ділянці Землі, на глибині близько 3000 км, розташовується ядро. Це найбільш щільна і розпечена частина планети, речовина якої перебуває під величезним тиском. Склад земного ядра точно не встановлений. Імовірно, воно складається із заліза та нікелю. Є в ньому й радіоактивні елементи. їх розпад забезпечує планету колосальною внутрішньою енергією. Дані сейсмічної розвідки дозволили припустити, що в ядрі існує внутрішня і зовнішня частини. Можливо, зовнішня частина рідка, оскільки вона не пропускає сейсмічних хвиль певного типу. Але не виключено, що вони поглинаються її речовиною. Таємниць у ядра ще чимало.
Найбільший за об’ємом внутрішній шар планети – мантія. Вона оточує ядро й поділяється на верхню і нижню. Верхня мантія розташована на глибині від 50 до 900 км, а нижня простежується до глибини близько 2900 км.
Приголомшливим відкриттям стало те, що всередині мантії відбувається циркуляція речовини. В її верхній частині на глибині 70–200 км виявили унікальний пластичний шар, де постійно переплавляються гірські породи. Він дістав назву астеносфера.
Верхня, тверда оболонка планети називається земною корою. Разом із частиною мантії вона утворює літосферу. Саме на її поверхні зведені міста, по ній течуть річки, а в низовинах лежать моря й океани.
Внутрішню будову Землі можна порівняти з курячим яйцем, якщо не брати до уваги його довгасту форму: жовток – розпечене ядро, білок – мантія, тонка тверда шкаралупа – земна кора, яка разом із підшкаралупною оболонкою (астеносферою) становить літосферу.
